Орися задумалась. Дійсно, а що заважає їй перебратися жити в монастир? Вона назветься іншим імям і спокійно чекатиме повернення Тимофія.
Твоя правда! Я так і зроблю! зраділа Орися.
Знахарка всміхнулася. Жінки ще трохи погомоніли, а потім Орися зібралася йти.
Чи можу я приходити до тебе, поки не поїду? запитала дівчина.
Я лише радітиму твоєму товариству, панночко! усміхнулася Оксана.
Тепло попрощавшись зі знахаркою, Орися пішла додому. Уперше на серці в дівчини було легко і спокійно. Вона радісно помітила, що в повітрі запахло весною, що десь по-весняному щебече пташка, а сніг став мякий і пухкий. Повернувшись у маєток, Орися попрямувала до Клесінського.
Пан Матвій власноруч годував своїх мисливських соколів. Із задоволенням він дивився, як чудові птахи хапають шматочки сирого мяса й вимагають ще. Це були його улюбленці. Не раз вони вправно били для нього дичину, не раз сусіди заздрили йому через цих соколів.
Пане полковнику!
Матвій озирнувся й побачив Орисю. Дівчина стояла у дверях, опустивши очі. Клесінський скинув брови. «Невже вона вже все обдумала? Навряд чи! Імовірно, прийшла чогось попросити», подумав він, а вголос холодно запитав:
Я слухаю тебе, панно.
Орися трохи помовчала, а потім, зібравшись із духом, сказала:
Я вирішила пожити в монастирі, доки не повернеться Тимофій, тому прошу тебе дати мені можливість туди доїхати.
Клесінський
нічого не відповів, тільки насупився. Він узяв шматочок мяса і простягнув його соколу. Хижий птах схопив їжу й умить проковтнув, потім затріпотів крилами, по черзі поглядаючи то одним, то іншим світло-бурштиновим оком на свого господаря, випрошуючи ще.
Досить, мій дружечку, досить! несподівано тепло й лагідно сказав Матвій. Чомусь соколи, коні й мисливські собаки набагато частіше випробовували на собі його ласку, ніж рідний син.
Ти нікуди не поїдеш, моя пташко, спокійно сказав колишній козацький полковник, відмиваючи руки в тазу й витираючи їх вишитою серветкою. Потім він незворушно почав надівати свої персні.
Але ти не можеш мене тут утримувати проти моєї волі! вигукнула Орися.
Можу. Я відповідаю за тебе. Не забувай про це, ще спокійніше відповів Клесінський, не дивлячись на дівчину.
Бачу, як ти за мене відповідаєш перед своїм братом! зло промовила Орися.
А ти не на те дивись, моя радосте! глузливо відповів їй Матвій. Він повільно наближався до Орисі, високий, на голову вищий за дівчину, гарний, незважаючи на роки. Підійшовши, Клесінський витончено обперся на одвірок і єхидно подивився на дівчину.
Пане полковнику, що я тобі зробила, що ти так наді мною знущаєшся? Орися починала злитися. Її обурило те, як Клесінський із нею поводиться.
Я навіть ще не починав! Орисю, ти нікуди й ніколи звідси не поїдеш. Нічого тобі робити в монастирі там тебе швидко знайдуть і повернуть додому. А тут ти можеш почуватися в безпеці.
Я не можу почуватися в безпеці поряд із тобою, пане! сказала Орися.
А хіба моє кохання чимось тобі загрожує? вкрадливо спитав Матвій.
Так, безчестям. І для мене, і для тебе, пане. Тому я вимагаю дай мені можливість поїхати. Якщо ти не даси мені коней, тоді я піду пішки!
Тоді я посаджу тебе під замок, і ти взагалі нікуди не вийдеш! Навіть до саду! загримів полковник. Якщо ти не хочеш розуміти по-доброму, то я поясню тобі по-поганому!
Орися спалахнула, груди її бурхливо здіймалися, а очі заблищали.
Не смій кричати на мене! гнівно вигукнула дівчина.
Я попередив тебе. Спробуєш утекти пошкодуєш! незворушно відповів пан Матвій.
Орися круто розвернулася й вийшла. А Клесінський глузливо подивився їй услід.
Розділ ХІІІ. ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ ЄДНІСТЬ ДВОХ НАРОДІВ?
На початку року поповзли тривожні чутки про те, що серед русинів поширюються бунтівні настрої, а деякі з них, напившись, навіть дозволяють собі погрожувати полякам тим, що скоро вони піднімуться проти своїх панів. Про це доносили євреї-корчмарі. А сам Потоцький отримав лист від черкаського полковника Барабаша, у якому той сповіщав гетьмана, що в грудні 1647 року Богдан Хмельницький, той самий чигиринський сотник, якого його милість наказав узяти під варту, утік із вязниці за пороги і збирає там утікачів-хлопів, гультяїв та інший непотріб, і що в найближчому майбутньому в Україні слід очікувати смути. Такі побоювання були висловлені іншими, не менш шанованими шляхтичами. Ці чутки та повідомлення стривожили коронного гетьмана.
З донесень із Запоріжжя від своїх шпигунів Потоцький дізнався, що на Січі і справді збираються хлопи, тож навесні слід очікувати повстання. Не менш неприємною стала для нього і звістка про розгром польської залоги, що несла варту в Микитинській Січі. Тільки небагатьом полякам удалося тоді втекти. Листи до Хмельницького, надіслані коронним гетьманом, з обіцянками прощення й гарантіями безпеки, покликані