А ти, видно, не шляхетського роду, панночко? спитала Одарка й уважно подивилася на дівчину.
Так, Орисі набридло приховувати своє походження. Я не шляхтянка. Мій батько був звичайним містянином і мати теж. А хіба ти про це не знала, няню?
Одарка заперечливо похитала головою. Подумавши, вона додала:
Ти мені спочатку ой як не сподобалася! Гадаю, що за панна така дивна приїхала, одна й без челяді? Не інакше вертихвістка якась! А потім дивлюся тиха ти така, лагідна. Думаю, ну, слава Богу, дав Він моєму Тимофієві добру наречену. А ти, виявляється, ще й не шляхтянка. Тепер уже точно знаю, що мій Тимофій у добрі руки потрапив!
Чому це? усміхнулася Орися.
Та тому, що мій Тимофій не такий, як пан Матвій. Він інший! Занадто добрий і благородний. Йому на знатній панночці одружуватися ніяк не можна не зрозуміє вона його. Зовсім не зрозуміє та ще й зневажатиме за те, що він не такий пихатий, як інші. А тебе йому Сам Бог послав! Тільки от чому ви приїхали так, невінчані? стара нянька поставила запитання, що давно не давало їй спокою.
Так сталося, що нам довелося поїхати швидко й тільки вдвох не було часу вінчатися, ухилилася від відповіді Орися
Няня хотіла ще щось запитати, але раптом її голосно покликали. Одарка засичала, що без неї кроку ступити не можуть, і з невдоволеною цікавістю пошкандибала з комори у двір. Орися вийшла слідом і попрямувала до лісу.
Вона не знала, де саме живе Оксана, тому пішла першою стежкою, яку знайшла. Але помилилася. Неабияк поблукавши, Орися все ж знайшла землянку, і то завдяки диму, що вився над її дахом. Хатка виявилася маленькою, без огорожі, майже вросла в землю й була вкрита мохом. Орися спустилася на декілька земляних сходинок і постукала в маленькі двері, а потім увійшла. Оксана була вдома. Обличчя її спухло від учорашніх побоїв. Побачивши свою рятівницю, знахарка дуже зраділа.
Що привело тебе до мене, панночко? привітно запитала вона. Невже пану Михайлику знову зле? То я миттю зберуся!
Ні, йому не зле. Тобі зараз найкраще нікуди не ходити, а полежати, відповіла Орися, з тривогою розглядаючи
опухле обличчя Оксани. Ти як почуваєшся? Не зле?
Ні. Я особливо не постраждала. А синці зійдуть.
Це тобі, Орися поставила кошик з їжею біля столу.
Дякую. Це вже занадто щедро, зніяковіла знахарка. Я тобі життям зобовязана. Але ти дуже ризикувала вчора, коли заступилася за мене. Тепер панство тебе зневажатиме за це.
Нехай зневажають! знизала плечима Орися. Нема чого шкодувати про втрачену прихильність таких жорстоких людей. Мене більше вразило те, що пан полковник мовчав, на його землі, з його людиною творять таке, а йому однаково.
Я ж не холопка пана Клесінського. Тому йому й діла до мене немає, відповіла Оксана. Тут оселитися мені дозволив його покійний батько, пан Микита, Царство йому Небесне. Він дуже добрий до людей був. Коли його не стало, пан Клесінський не заперечував, щоб я залишилася жити тут. Ось так. А ким ти доводишся йому? Я чула, що родичкою.
Ні, я йому ніхто. Мене восени привіз Тимофій, його брат, Орися замовкла, не знаючи як далі розповідати про себе.
А! Отже, пан Тимофій! Ох, як шкода, що він тут не живе постійно. Ось уже хто справжній шляхтич! А ти йому хто? Наречена? усміхнулася Оксана.
Орися кивнула.
Ніби наречена, а ніби й не зрозумій хто, зітхнувши, додала дівчина.
Оксана помовчала, обдумуючи почуте, а потім усе ж запитала:
Невже пан Тимофій із тобою погано вчинив? Ніколи не подумала би, що він може скоїти безчесний учинок.
Та ну що ти! Ні, звичайно ж ні! зніяковіла Орися. Просто... несподівано дівчині захотілося виговоритися. Незважаючи на прихильність Михайлика, Кшисі, інших челядників, Орися була самотньою, їй ні з ким було навіть поговорити про те, що засмучувало. Тому дівчина, не замислюючись, розповіла Оксані про себе все: від першої зустрічі з Тимофієм до вчорашнього освідчення його брата. Але, вірна обіцянці, яку дала коханому, дівчина промовчала про повстання.
Оксана уважно, не перебиваючи, слухала її розповідь. Жінка зрозуміла, що дівчині треба виговоритися, адже від неї не сховалося засмучене обличчя гості. Не менш дивним був її візит без супроводу челяді.
Ось що мені тепер робити? запитала Орися, закінчивши свою розповідь.
Оксана зітхнула: що робити дівчині, затиснутій між двох вогнів? Повернутися додому не можна, а залишатися тут ще гірше.
А чому ви не повінчалися з паном Тимофієм? запитала Оксана. Адже це можна було влаштувати без особливих перешкод.
Тимофій хотів улаштувати пишне весілля, щоб усе за звичаєм було. З моїм батьком хотів помиритися. Тому й відклав весілля до найкращих часів, зітхнула дівчина. Та й не знав він і не допускав, що все так обернеться.
А хіба в тебе немає родичів, які зможуть прихистити? запитала Оксана.
Ні. Нікого я не маю, окрім Тимофія, батька й сестричок.
А чому тобі не оселитися в монастирі? Черниці приймуть і знатимуть тебе під імям панни Клесінської, а не під справжнім. Якщо твій наречений досі шукає тебе, то питатиме інше імя. А до келій дивитися жінок його не пустять. Та й саме імя Клесінських тут занадто відоме, тож на тебе ніхто не подумає, що ховаєшся. Гадатимуть: панночка побожна або хоче постриг прийняти. А коли пан Тимофій повернеться, то забере тебе.