Усю дорогу Орися гірко плакала. Їй було і бридко і соромно. Але найстрашнішим було те, що дівчина не знала, як із нею надалі вчинить пан Матвій. Як вона зможе ось так опиратися йому? Де їй знайти захист від його домагань, коли Тимофій так далеко?
Не доїжджаючи до свого маєтку, Матвій знову зупинив коней, зліз із саней і підійшов до Орисі. Зі страху, що він знову почне домагатися її, дівчина забилася в куток саней, натягнувши покривало до самих очей. Місяць затягнуло хмарками, тому обличчя пана полковника не було видно, але Орися відчувала на собі його погляд.
Я кохаю тебе так сильно, як ніколи і нікого не кохав, почав говорити Матвій. Заради тебе, заради однієї твоєї ласкавої усмішки я здатен на все. Я розумію й не забуваю про те, що тебе привіз сюди Тимофій як свою наречену. Але він поїхав і, як я його знаю, не повернеться найближчим часом. Тимофій уже охолов до тебе, якщо взагалі коли-небудь кохав. Тому він не захоче міняти свою свободу на шлюб із тобою. Я ж пропоную тобі свою руку й серце. Не вимагаю негайної відповіді. Подумай, Орисю! Попри велику різницю у віці, я стану тобі добрим, люблячим чоловіком. Тобі не соромно буде вийти за мене заміж. Також обіцяю більше не навязуватися з поцілунками й готовий чекати того часу, коли ти усвідомиш усі вигоди нашого шлюбу. Подумай! Ти ніколи не пошкодуєш, що обрала мене. Клянуся тобі в тому!
Орися вислухала мовчки. Потім нахмурилася й відповіла:
Ніколи Тимофій мене не залишить! Він щиро кохає мене, і я його чекатиму. Хоч би мені й довелося чекати його весь свій вік!
Ти сама згодом переконаєшся, чим закінчиться твоє очікування! усміхнувся Матвій. Він зявиться за рік, два і, мило усміхнувшись, попросить вибачення за свою довгу відсутність та скаже, що нічого тобі не винен.
Він повернувся на місце кучера й більше до самого будинку ні словом не озвався до дівчини. У дворі Клесінський допоміг Орисі злізти із саней, піднятися сходами. У сінях Орися швидко повернула в коридор і зникла у своїй опочивальні.
Кшися помітила, що її панна недавно плакала, але ні слова не посміла сказати. Її колишня господиня суворо привчила її не ставити запитань, які безпосередньо її не стосуються, тому Кшися лише замислилася про те, що ж могло довести панночку до сліз? Може, прийшла погана звістка про пана Тимофія? Та ні, тоді всі про це дізналися б! Може, образили в гостях? Але ніхто зі шляхтичів не посмів би скривдити її панну пан полковник нізащо не допустить такого неподобства, та й усі так полюбили лагідну панночку,
що не ображатимуть. Утім, Кшисі було невтямки, що причина сліз дівчини сам Клесінський.
Усю ніч Орися проплакала. Вона розуміла, що Тимофій повернеться ще не скоро. Про те, що він може загинути або вже загинув, Орися й думки не допускала. Не вірила дівчина й у те, що Тимофій міг розлюбити її: вона добре памятала його закохані погляди, клятви і швидше погодилася б повірити, що чорне це біле, ніж у те, що Тимофій її більше не кохає. Він обіцяв повернутися, а вона обіцяла його чекати й дочекається попри все!
Але що робити з домаганнями пана Клесінського?
Несподівано Орися розлютилася та що це таке, що він їй спокою не дає? Зрештою, вона сама має право вирішувати та обирати, кого їй кохати, а кого ні. Та нехай пан Матвій хоч сотні разів освідчується їй і домагається, вона не зрадить Тимофія! Уже ближче до ранку дівчина, змучена цими роздумами, забулася тяжким сном.
Уранці Орися прокинулася пізно й абсолютно розбита після безсонної ночі, тож до сніданку не вийшла. Натомість вона пішла до кухні й там напилася гарячого молока зі свіжоспеченим хлібом. На кухні було задушливо й галасливо знову готувався обід на той випадок, якщо несподівано зявиться ненажерлива юрба гостей. Орися, поміркувавши, вирішила провідати Оксану. Про свій намір вона нікому нічого не сказала. Дійсно, як добре піти кудись самій, без супроводу челяді, яка скрізь слідувала за нею, попереджаючи й виконуючи її найменше прохання!
Зайшовши до комори, Орися нахабно й щедро набрала харчів для знахарки. А хіба та не заслужила? Он скільки разів Михайлика підліковувала! За цим заняттям її застала Одарка.
Це ще що таке? суворо запитала нянька. Але потім, згадавши, що говорить із панною, трохи ввічливіше запитала: Навіщо це тобі, панночко?
Хочу віднести Оксані, сухо відповіла Орися.
Ой! Звичайно, неси! Нам Кліщ ще вчора про все розповів, що з нею зробити хотіли. Зовсім уже озвіріли, іроди! Ні Бога, ні чорта не бояться! І як це в тебе, панночко, не забракло сміливості із самим Павловським упоратися? Він же справжній звір! Його власна челядь боїться більше, ніж вогню й чуми!
Та я вже помітила, що він звір, невесело сказала Орися.
Ти ось що, ще й ось оцей окіст віднеси! розщедрилася Одарка. Я взагалі вчора мало з глузду не зїхала, коли слухала, що вони витворяли! Думаю, хто ж тепер буде мені пана Михайлика лікувати? А воно все обійшлося. Я ось зараз покличу когось, аби тобі віднести все це допомогли.
Ні. Я сама, різко відповіла Орися. Хочу хоч трохи на самоті побути. Мені й кроку без няньок не дають ступити! Тому я піду одна й сама все донесу.