Матвій сидів, підібгавши губи з досади, коли Орися вистрибнула із саней, він зрозумів, що проґавив свій шанс постати перед нею в більш вигідному світлі, заступившись за відьму.
І як це ти, мила панночко, набралася хоробрості?! вигукнула пані Барбара. Насправді, мені й самій було неприємно дивитися, як вішають цю жінку. Але вгамувати пана Лешека ще нікому не вдавалося! Не памятаю випадку, щоби він когось послухав.
Орися нічого не відповіла: її вразила та байдужість, з якою поставилися до цього звірства інші жінки: у них на очах відбувалася безглузда жорстокість, а вони спокійно сиділи в санях, поправляючи свої хутра, ховаючи руки в муфтах і мило розмовляючи.
Шляхта поїхала собі далі, наче нічого не сталося, особливо не замислюючись про цю подію. Тільки пан Павловський гарцював біля саней Клесінського й усміхався Орисі, випрошуючи її згоду танцювати з ним у пана Залеського адже саме до нього поїхала юрба, коли трохи протверезіла. Орися була змушена погодитися.
У пана Міхала після вечері, наприкінці якої сам господар просто звалився пяним, завжди влаштовували танці, тому що в того були власні музиканти з дворових хлопів. Орисі було огидно танцювати з паном Лешеком перед очима досі стояло закривавлене обличчя Оксани, але вона не могла нічого вдіяти, треба бути ввічливою з Павловським. Сьогоднішній випадок розкрив дівчині справжнє обличчя шляхти: благородні, веселі й життєрадісні шляхтичі були просто безжальними вовками в овечих шкурах. «Цікаво, а чи крутився б коло мене пан Лешек, якби знав, що я донька простого міщанина? Був би він таким шанобливим зі мною?» думала Орися.
Несподівано від настирливого й неприємного залицяльника її позбавив сам пан Матвій він просто відсунув пяного Лешека вбік і сам повів дівчину танцювати наступний танець. Якби гості були менш пяні, то вони неодмінно помітили б той палкий погляд, яким дивився на свою позірну родичку пан Клесінський, кружляючи з нею в танці. Матвій ледь не вибухнув з ревнощів, коли побачив, як Павловський, користуючись становищем партнера з танцю, вється навколо дівчини, дедалі тісніше й тісніше притискається до неї, обіймаючи її тонкий стан. Тепер же, танцюючи з нею сам, Клесінський ледве стримувався від бажання, поїдаючи хтивим поглядом свою партнерку. А Орися швидше відчувала на собі погляд пана полковника, ніж бачила його, оскільки не піднімала на нього очей.
Несподівано Орисі захотілося піти звідси, утекти від цих людей світ за очі такі вони всі стали їй огидні. Тому після танцю вона шепнула Клесінському, що втомилася й хоче додому. Той не заперечував. Але вже у дворі дівчина зрозуміла, що зробила помилку: їй доведеться повертатися додому наодинці з паном Матвієм, не рахуючи візника Кліща. Найкраще було б, подібно до інших гостей, залишитися ночувати в господарів! Але пані Грася вже прощалася з ними, розцілувавши Орисю й зажадавши від неї, щоби частіше приїжджала в гості, адже Ванда і Юзя будуть надзвичайно їй раді. Полковник підсадив дівчину в сани, сів поруч, і трійка коней жваво зірвалася з місця.
Коли вони доїхали до лісу, Клесінський наказав Яну зупинитися й забиратися під три чорти він сам правитиме кіньми. Орися похолола від того, що їй доведеться посеред ночі залишитися наодинці з паном Матвієм у засніженому лісі. Кліщ без заперечень зістрибнув із саней і пішов додому навпростець, через лісові стежки.
Коні швидко понеслися снігом, що таємничо сріблився в місячному сяйві. Місяць переглядав крізь голі стовбури та
гілки дерев і примушував їх відкидати дивовижні тіні на сніг, що іскрився так, наче хтось розсипав на ньому крихітні діаманти. Навколишню тишу порушував тільки свист полозів, тупіт і пирхання коней та мелодійний спів дзвіночків на їхній збруї. Пан Матвій, стоячи, спритно правив кіньми, але заїхавши в ліс, несподівано зупинив сани.
Чому ти зупинив, пане полковнику? з тривогою запитала Орися.
Матвій повернувся до неї, присів на сидіння і, знайшовши ручки дівчини під хутряною накидкою, узяв їх у свої долоні.
Я не в силах більше мовчати. Я кохаю тебе, Орисенько! Кохаю гаряче і пристрасно! Серденько! Золотко моє! прошепотів Матвій і, повністю втративши над собою контроль, схопив Орисю, мов оберемок, і почав обсипати її обличчя поцілунками, палко шепочучи: Дівчинко моя! Ти пяниш мене, мов південне вино! Солодші за мед твої уста! Радосте моя!
Пусти мене, пане! Пусти! Орися відвертала обличчя, намагалася вириватися й відбиватися від сильних рук полковника. Їй вдалося викрутитися, і вона, зістрибнувши із саней, почала втікати, але заплуталася в подолах довгих спідниць і впала. Матвій наздогнав дівчину, легко підняв на руки й поніс до саней.
Відпусти! Та ти розум згубив! кричала Орися. Ти ж мені за батька годишся! Згадай, хто я! Ти ж зраджуєш брата! Відпусти мене!
Але хто почує її крик посеред нічного лісу?
А пан Матвій остаточно втратив голову. Він поклав Орисю на сидіння і, викрутивши їй руки, упявся жадібним і гарячим поцілунком. Відчуваючи, як дівчина виривається, бється в його руках, Матвій ще більше знемагав від збудження. Йому захотілося підімяти її під себе, примусити здатися й підкоритися йому. Орися відчула, що він спритно розстебнув їй шубу і з пристрастю гладить її спину, стан, груди. Безпорадно звиваючись, дівчина зрозуміла, що більше не має сил чинити опір, що він набагато сильніший за неї, що варто йому лише задерти їй поділ і... Орися заплакала з відчаю. Відчувши на своїх губах її теплі сльози, Матвій отямився. Він випустив дівчину, відійшов від неї, важко переводячи дух. Потім укрив заплакану, перелякану Орисю хутряним покривалом, а сам сів на місце візника. Клацнув хлист, і трійка жваво зірвалася з місця.