Одчиніть, донеслося знадвору.
Петро Федорович вийшов, одсунув. Ціла зграя людей увалила в сіни, боязкаючи шаблями, цокаючи шпорами Сумно той брязкіт і цокання обізвались у його серці Він догадавсь
Годину другу швидко шукали, перекидали, порались чужі люди у його добрі Він дивився стомленими очима, як ув'язували його папери. Нічого не кинули: усе взяли і його повезли з собою
Другого ранку зачинені віконниці у його кватирі давали ознаку на всю улицю, що їх жилець перебрався кудись інде, бо з світом сонця вони завжди одчинялися Глуха чутка ходила по базару, що спіймано великого ворога темних людей, котрий виробляв фальшиві гроші.
Темної ночі переведено його в темний покій. Аж на третьому ярусі тієї страшної схованки, що широким коридором перенизувалась на дві половини, по обидва боки пороблені були невеличкі комірки. В одну з них упустили Петра Федоровича. Коли відчинилися двері, то звідти сирий холод і густі померки війнули на освічений коридор. Як у підземну нору, уступив він у свою нову кватирю. Принесли світло і поставили на невеличкому столику, в одному
кутку хати; у другому, коло стіни, примостилася залізна кровать, з матрацем. Тілько й добра було на новому господарстві. Коли зачинилися двері увесь світ зачинився від його. Серце його мов хто у жмені здавив; поза спиною сипнуло морозом; у душі війнуло холодом Блідий, він ще дужче поблід і опустив на груди свою важку голову. То не чоловік стояв, то сама мука понурилася серед хати! Світ від лоєвої свічки падав на його й обдавав сизосірим кольором. Легка тінь непримітне упала на долівку, досягаючи головою стіни. Стіии були сірі. На одній з них, мов страшна причуда, колихалася закустрана тінь його голови. Пройшло п'ять хвилин, поки він підняв її і померклим поглядом обвів хату. У стіні, насупроти дверей, аж коло самої стелі чорніло, мов рот якого звіря, вікно, виставивши замість зубів іржаві штаби заліза, у дверях теж була шибка, замазана, заяложена; з неї лився мутний жовтий світ.
Обдивившись хату, Петро Федорович підійшов до столика, дмухнув на світло Ніч, темна, непрозора ніч разом устала кругом його. У тій непроглядній темноті почулося тихе ступання, рип кроваті. То Петро Федорович зібрався лягати. Ось і ліг. Укриваючись, черкнувся рукою стіни щось слизьке та холодне вразило її. Він спрожогом порвав руку, накриваючи другою, щоб одігріти. Далі повернувся на спину, зложив на грудях руки, як складають помершому. Очі його були відкриті, тілько він не бачив нічого кругом себе Не його слабим очам продивитися ту густу темноту, яка зразу обняла хату!.. Хвилину-другу прикро удивлявся він і перед його очима заходили різні кружала: то червоні з жовтим, то огненно-зелені, то білуваті, попротикані чорними дірочками Ще пройшла хвилина, ще Темнота порідшала, серед неї виразно виставилась жовта пляма: то світило віконечко з коридору. Він уп'ялив у його свої очі Щось темнувате і легке, як тінь, заходило по йому, забігало; то гострим рогом урізувалося в жовте поле, то кривульками переписувало його Покрутиться хвилину-другу, похитається-похитається і пропаде. І знову одна жовта пляма видніється; і знову збоку висувається ріг, бігають кривульки Сумно, нудно. Щось важке упало, стукнуло роздалася луна навкруги Щось позіхнуло; почувся гомін якесь глухе буботання, а слів не розбереш. Петро Федорович закрив очі; пляма не сходила. Він повернувся на бік і пляма перейшла за його поворотом. «Що се?» подумав він Разом випливло ще три-чотири плями; крутяться кругом жовтої Він попустив вії одна жовта зосталася. «Хіба мої очі розкриті, що я її бачу?» подумав він, наставляючи руку над закритими очима. Руки не було видно, а пляма все-таки стояла. «Це я вдивився у те трекляте вікно, і мана від його морочить мене». Він ліг боком і лежав тихо, дожидаючи, поки мана зникне.
Мана не сходила; пляма ще мов побільшала, поширшала роздалася навкруги. Він розкрив очі. Тіні прошлого, давнього захиталися на їй Серце у його стало, дух замер.
Конец ознакомительного фрагмента.Купить и читать книгу
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.