Субєкт 1771897 р. У 16 років спала з іншою дівчиною (вони мастурбували одна одній), посмоктувала її соски Перший коїтус у 17 років, і відтоді займалася мастурбацією вульви, вагіни, шийки матки, молочних залоз Пестування клітора приносить сильне задоволення найкраще спершу пестити клітор, потім шийку матки вказівним пальцем другої руки Клітор не дуже великий, але еректильний, користувалася прищіпкою й ковбаскою
передмові до однієї зі своїх книжок Дікінсон пише, що його надихнули й заохотили «відверті розповіді» деяких пацієнток, що мешкали в багатоквартирних будинках. Ті жінки не лише з легкістю говорили про свою сексуальність, а й деякі з них дозволяли себе обстежувати (і завжди в присутності медсестри).
Субєкт 3151929 р. За тиждень після менструації досягла оргазму: ноги схрещені кожних 12 секунди двома пальцями робила пестливі, поступальні рухи приблизно на дюйм натиск не сильний, разом з тим похитування таза, стискання мяза-підіймача та аддукція стегон ритмічно, раз у дві секунди або менше. Другий оргазм мяз-підіймач не пульсує; більше бажання й відчуттів від зовнішньої стимуляції, проте «мені теж подобається і всередину».
Саме праці Дікінсона надихнули Алфреда Кінзі взятися за дослідження сексу. На той час Кінзі спрямовував свою невичерпну енергію на дослідження видоутворення горіхотворок. За твердженнями біографа Кінзі Джеймса Джонса, Дікінсон, якому тоді було за вісімдесят, дав Кінзі перші контакти в спільнотах гомосексуалістів і лесбійок та надав десятки історій хвороб своїх «неортодоксальних» пацієнтів за довгі роки роботи.
І нарешті, хоч, вірогідно, це й не так важливо, та ми повинні подякувати Дікінсону за те, що він першим почав прикрашати стелю гінекологічного кабінету приємним для ока малюнком. На появу цієї принади Дікінсон надихнувся після одного виснажливого дня, коли йому довелося декілька годин споглядати білу стелю над кріслом у кабінеті свого дантиста. Можливо, це й викаже мій вік (сподіваюся, що тільки це), але я пригадую, як на початку вісімдесятих у кожному центрі жіночого здоровя на стелі можна було побачити зображення секвой, що начебто росли знизу. Ця картинка була повсюди, і я дотепер просто не можу не дивитися на секвою без відчуття, що мені потрібно трохи зменшити оберти й розслабитися.
Першим ученим-експериментатором, що зробив сексуальне збудження і оргазм предметом лабораторних досліджень, був Джон Б. Ватсон. Ватсон насамперед відомий як засновник напряму психології «біхевіоризм», що виник у 1913 році. Він стверджував, що поведінка людини, як і тварини, є власне ніщо інше, як низка реакцій на зовнішні події, і її легко коректувати шляхом нагород і покарань. Своєю славою Ватсон значною мірою завдячує прагненню вивчати людську поведінку в лабораторних умовах. Обєктами його досліджень були здебільшого діти, найвідомішому з яких Маленькому Алберту (не плутати з Товстуном Албертом), одинадцятимісячному хлопчику, він прищепив страх перед білими щурами. Проте Ватсон залюбки приводив до своєї лабораторії й дорослих.
Ватсона дратувало небажання науки вивчати сексуальність людини, як вона вивчає харчування людини, чи обертання планет, чи сексуальність дикобразів. «Загальновизнано, що це найважливіша річ у нашому житті, писав він. Загальновизнано, що саме вона найчастіше руйнує щастя чоловіків і жінок. А втім наукова інформація про це мізерна [На ці питання] мають відповідати ні наші матері чи бабусі, ні священики й церковники, що дбають про мораль середнього класу, ні звичайні лікарі й навіть не фройдисти; ми хочемо, щоб на них відповіли професійно підготовані дослідники сексу»
Першим науково підготованим Ватсоном спеціалістом із сексу була (а, можливо, й ні) Розалі Рейнер девятнадцятирічна студентка Університету імені Джонса Гопкінса, з якою в нього були любовні стосунки. Як пригадував друг Ватсона, Дік Коулмен, Джон і Розалі «фіксували» й «записували» фізичні реакції Рейнер,
коли вони займалися сексом. Тож ці двоє стали першою парою американських дослідників (і піддослідних теж), що вивчали сексуальне збудження й оргазм людини в лабораторних умовах. Потім, за словами Коулмена, дружина Ватсона знайшла записи й дані цих експериментів та згодом використала їх як докази у шлюборозлучному процесі.
Біограф Ватсона Керрі Баклі вважає оповідку про причини судового процесу наклепом. Ватсон і справді мав роман з Рейнер, і той роман, за словами самого Ватсона, зламав йому життя коли він відмовився розірвати відносини з Рейнер, його попросили покинути університет і відтоді Ватсон більше не працював на академічних посадах. Проте Баклі заявляє, що нема безпосередніх доказів на підтвердження чуток, нібито матеріали досліджень сексуальних реакцій використовували в судовому процесі. (Однак адвокат місіс Ватсон подав як докази купу любовних листів, що їх потім цитували в іншій біографії Ватсона авторства Давида Когена. Ватсон виразив свої відчуття так, як це міг зробити лише батько біхевіоризму: «Усі мої реакції справжні й спрямовані на тебе. І так само всі без винятку реакції мого серця».) Баклі також сумнівається в голослівному твердженні, начебто Рейнер і Ватсон вивчали процеси власного сексуального збудження.