Сестри Денгельман подали Гольтові, коли він повернувся додому, розкішний сніданок: яйця, бутерброди з шинкою, пиріг з маком. Це відразу насторожило його. «Адже весь час скиглили, що не знають, чим мене годувати, подумав Гольт. Мабуть, у спекулянтів дістали. І, напевне, хочуть піддобритись до мене».
Гольт не помилився. Після довгих розмов усе зясувалося. Сестри просили, щоб він узяв до себе в кімнату десятирічного хлопчика з першого вересня, адже ж Гольту йти в армію Хлопчиків батько, пан Венцель, має свій трактир. У нього є кури, свині
Десятирічного шмаркача? обурено кинув Гольт, звертаючись до Євлалії. Вероніка несхвально похитала головою, в її волоссі забряжчали бігуді. Не можете зачекати, доки я піду в зенітну артилерію?
Пан Венцель коле щороку по три кабани, пояснювала Вероніка.
Гольт вийшов, грюкнувши дверима. Йому, власне кажучи, байдуже. Він розраховував, що до першого вересня його все одно візьмуть в армію. Гольт вирішив скупатися. Погода, як і раніш, стояла чудова, сонячна.
Не поспішаючи, Гольт пішов базарною площею. Перед кавярнею він зупинився. Хотілося зіграти в більярд. Ця гра була тепер в моді. Але заходити самому нецікаво. Рушивши далі, Гольт помітив на протилежному боці площі яскраво-червону спідницю.
«Марія Крюгер! Серце в грудях сильно закалатало. Якщо дуже повільно піти алеєю повз ратушу, розмірковував він, то якраз на розі Тальгассе ми з нею зустрінемось»
Їх розділяло лише кілька метрів, і ось вони майже одночасно повернули в провулок, що вів униз до річки.
Добрий день! привітався Гольт. Дівчина здивовано кивнула головою і нерішуче потиснула простягнену їй руку. Ну як? промимрив він. І потім ще раз: Ну як?.. Ви теж купатись? А про себе подумав: «О боже, як я з нею розмовляю? "
Він не помічав, що його ніяковість розважає її. Гольт тільки побачив, що вона усміхнулась, і та усмішка враз розвіяла його страх. Він пішов поруч з Марією.
А ви що ж, вирішили прогуляти заняття?
Я хворів на скарлатину, і мені після лікарні дали ще два тижні відпустки.
Гольт пошкодував у цю хвилину, що товариші по класу не бачать його з цією дівчиною. Кажуть, батьки її померли, і вона живе сама. Десь наймає кімнатку. Марії сімнадцять років. Струнка, трохи схожа на циганку, дуже вродлива й неохайна. На вузькому обличчі блищали великі чорні очі з ледь косим розрізом. Від правої брови на загорілий лоб півколом відходив шрам. Кучеряве каштанове волосся, завжди трохи розтріпане, вона підвязувала яскравими стрічками. Марія взагалі любила виділятися барвистим вбранням, одягала пурпурно-червоні спідниці, яскраво-жовті кофточки, зелені косинки. Дівчата з гімназії ставились до неї з презирством, а хлопці крадькома поглядали їй услід. Представники місцевої дрібної буржуазії, що ревно оберігали недоторканність кастових меж, не приймали Марію у своє товариство. У містечку не було жодного промислового підприємства. Гімназисти тут споконвіку дивилися згорда на учнів середньої школи, а ті в свою чергу копилили губи перед молодими підмайстрами та служницями. Навіть перебування усіх разом в одній організації гітлерюгенду чи спілки німецьких дівчат не вносило ніяких змін у ці неписані закони міщанства. Лише неабияка самовпевненість і сміливість дозволяли Гольтові отак серед білого дня походжати з Марією Крюгер вулицею. Він і сам мав її за дівчину з дещо поганою славою. Адже його також виховували у дусі кастової обмеженості. Та надзвичайна привабливість Марії розвіювала всякі вагання.
Ви, мабуть, недавно сюди приїхали? привітно запитала вона. Інші гімназисти взагалі надто манірні й чванькуваті.
«Вони просто не наважуються з тобою заговорити», подумав Гольт.
А найбільше гнуть кирпу банфюрери з гітлерюгенду, правда ж? сказав Гольт.
Вони вже перейшли через Млинів рів і опинились у парку над річкою.
Марія скоса глянула на Гольта.
А ви хіба не банфюрер?
Я? Ні! Раніше я був фюрером у юнгфольку, але дуже відрізнявся від інших. Тепер я індивідуаліст. Гітлерюгенд мене більше не цікавить. Раніше захоплювався, а зараз тримаюсь осторонь. Після канікул мене все одно візьмуть у зенітну артилерію.
Марія нічого не відповіла.
Короткий пересохлий рукав ріки, невідомо чому охрещений Млиновим ровом, утворював з головним руслом півострів, який називали Парковим. Парк тягся вздовж правого берега ріки на кілька кілометрів за місто. Тут серед інших паркових споруд був розташований
спортивний клуб веслярів «Вікінг», а поруч тенісні майданчики, ковзанка і купальні. Далі, вниз по течії, там, де кінчався парк, півострів переходив у величезну, на кілька кілометрів, болотисту низовину Шварцбрунн, змережану лабіринтом рукавів, ставищ і порослих очеретом ковбань. Сюди можна було пробратись тільки в середині літа, коли зовсім спадала вода. На лузі чималу площу займали купальні з пологим піщаним пляжем. Біля берега на якорі плавав прикріплений до порожніх бочок пліт. Тут була вишка для стрибків у воду і навіть басейн для тих, хто не вміє плавати. Вздовж берега по всьому пляжу тяглись роздягальні. Вони стояли на високих палях, бо тут щороку траплялись повені.