Першим літературним твором, що зявився за описаних обставин і носить на собі всі перелічені вище ознаки, є для нас покіль не знайдено «Пастухів» Лобисевича та писання інших діячів «во вкусе площадном» розпочата виданням наприкінці XVIII віку «Енеїда» Котляревського.
§ 2. Періодизація і схеми нового українського письменства
і дійових осіб, позначаючись на методах і засобах художнього пізнання. Письменники ставлять перед собою все ширші і ширші завдання, а в залежності від них розвивають і збагачують літературну мову: жартівлива, трохи шаржована в травестіях, вона пристосовується до сентиментального пафосу Квітки, набуває гнучкості, ніжності і сили в Шевченковій ліриці, розцвітає медовими квітами в романтичних повістях Марка Вовчка, а в Кулішевих перекладах пробує перемогти західноєвропейських поетів і вийти на широкий шлях засвоєння найкращих здобутків світового письменства.
Які ж періоди можна намітити в історії нового українського слова?
Акад. М. І. Петров, що писав у 80-х рр. і доволі повно використав усю попередню літературу оглядів, поділив весь розвиток українського письменства на шість періодів. Котляревського і Гулака-Артемовського він включив у перший період, який назвав періодом псевдокласицизму та реакції проти нього, добою поем-пародій, од, комічних опер. Квітка-Основяненко з своїми повістями розпочинає, на його думку, другу добу, добу сентименталізму. Третій період, період «романтично-художньої літератури», що «повстала під обопільним впливом російських та польських поетів-художників: Пушкіна, Міцкевича та інших», обіймає творчість Метлинського, Забіли, Афанасьєва-Чужбинського. IV період то є період «національної літератури», яка, на думку Петрова, в свій час трактувалася як «поєднання класицизму та романтизму в принципі народності, а направду була відбитком темних словянофільських стремлінь». Сюди він відносить Максимовича і Бодянського, збирачів етнографічного матеріалу, що стоять, власне, поза межами художньої літератури, Миколу Гоголя і Гребінку, обох, головним чином, як історичних повістярів, незважаючи на те, що їх історичні повісті писані російською мовою, Олексу Стороженка і бездарного, без найменшого літературного хисту, оповідача «малоросійських анекдотів» Петра Раєвського. V період виступає у Петрова під назвою українського словянофільства: тягнеться він з кінця 40-х рр. до початку 60-х і характеризується звязками з словянофільством російським та ворожнечею до «польської ідеї»; його представниками названо Костомарова, Куліша і Шевченка. Нарешті, з 60-х років починається для Петрова період «найновішого українофільства», що відзначається своїм «демократичним напрямком», «рішучою опозицією польському шляхетству» та літературними звязками з російською реалістичною школою. В кінці схеми застереження: в більшості випадків українських письменників тяжко однести до тої чи іншої групи цілком. Бистра зміна літературних понять і смаку, що пояснюється властивою українському письменству рисою несамостійності та наслідування («подражательности»), приводила до того, що часом один і той самий автор пробував свої сили «в різних родах і напрямках літератури» і тому може бути віднесений «до кількох періодів одночасно».
Не можна сказати, щоби спроба періодизації акад. Петрова була дуже влучною. Перше, що доводиться їй закинути, це безперечна дрібязковість поділу: в періоді так зван. «національної літератури», коли виключити звідти Максимовича та Бодянського, як діячів науки, а Гоголя-сина, як письменника російського, зостануться лише дві постаті літературні, мало чим подібні одна до одної Гребінка і Стороженко, анекдотист Раєвський, очевидячки, на рахунок іти не може. Виникає питання, чи ж варт для двох другорядних письменників утворювати спеціальну рамку? Друга хиба Петрова це неясність (і незграбність) історично-літературної термінології. Що значить, наприклад, термін «література романтично-художня»? Невже те, що література інших напрямків не була художньою? Або що то за означення: національна література? І чому до неї віднесено Гребінку та Стороженка і не віднесено Куліша, Костомарова, Шевченка? Далі третє непорозуміння: який принцип покладає проф. Петров в основу свого поділу? Спочатку може здатися, що йому ходить про зміни «літературних понять і смаку»: він говорить про періоди псевдокласичний, сентиментальний, романтичний. Але вже назва четвертого періоду період національної літератури з поясненням, що під тією назвою треба розуміти панування «темних словянофільських стремлінь», видається вельми підозрілою; вона примушує думати, що автора цікавлять не зміни смаку, але зміни громадських настроїв. Щодо назви останнього, шостого періоду «Найновіше українофільство», то вона, хоч як намагається Петров вложити в неї історично-громадський зміст, має характер чисто хронологічний і тим остаточно позбавляє схему всякої видержаності логічної. Хронологічні рамки періодів у проф. Петрова