напр., з карамзіновських оповідань» (Єфремов).
«Москаль-чарівник» з художнього боку значно поступається «своїй знаменитій літературній сестрі». «Наталка Полтавка» майже бездоганна в розумінні архітектоніки та художньої економії. Дія в ній розвивається швидко; всі повороти інтриґи мотивовані ніщо не загромаджує простого і ясного плану. Навіть розумування героїв, крім одного, що торкається харківської постановки «Казака-стихотворца», внутрішньо звязані з дією. В «Наталці Полтавці», писав проф. О. О. Котляревський, «много жизни, простоты и драматичности», «все совершается в обыденной сфере, без всяких запутанных завязок и развязок», «все полно малороссийской природы и юмора». В «Москалі-чарівнику» українського колориту менше, гумор елементарніший, дія розвивається не так майстерно, діалоги не такі яскраві. Вся перша сцена, до появи на кону москаля, розтягнена; дещо в ній видається ненатуральним і зайвим, наприклад, полеміка між Тетяною і Финтиком відносно Іосифа Прекрасного. Занадто карикатурно звучать пісні: москалева «Девчина моя Переяславка Родная меня чуть не ушибла» і Финтикова:
При всім тім з «Москаля-чарівника» водевіль талановитий і жвавий, без різкої фальші і надмірної карикатури.
Єдиний, хто не погоджувався з цією оцінкою, був Куліш. Оглядаючи українське письменство на сторінках «Основи», він закинув пєсі її крайню неправдоподібність, яка, на його думку, полягає найголовніше в тім, що в ролі одуреного чоловіка в Котляревського фігурує чумак: чумаки ж, як відомо, належать до найрозвиненіших елементів людності, і трудно пристати на думку, щоб бувалий чумак повірив таким наївним чарам і закляттям, як москалеві.
Міркування Куліша, як завжди, сторонничі і несправедливі. Варт порівняти «Москаля-чарівника» з усією водевільною літературою, не минаючи легкого типу комедій, як винниченківська «Панна Мара», і нам стане ясно, що художні хиби «Москаля» шарж, пересада властиві всьому цьому літературному жанрові, а його сильні риси, як колоритна мова і жвавий діалог, повинні бути поставлені на кошт літературного хисту Котляревського.
§ 8. Література про Котляревського
Перший, хто спробував оцінити літературне надбання Котляревського, був Костомаров. Його стаття: «Обзор сочинений, писанных на малороссийском наречии» уміщена під псевдонімом Ієремії Галки в альманасі «Молодик» на 1844 р. Значення Котляревського, на думку І. Галки, полягає в тім, що він перший вгадав «потребность времени», повставши проти класицизму і виявивши українську народність в ориґінальнім утворі раніше, аніж появилися перші видання пісень. Протест проти класицизму та інтерес до народної своєрідності визначили зміст і форму його літературної діяльності. «Во время упадка классицизма и вторжения в европейские литературы романтических идей, писав Костомаров, вкус общества принял самое странное направление: не смели расстаться с верою в заветные предрассудки, не смели принять форм нового рода, казавшихся еще дикими, смеялись над тем и другим; плодом такой нерешительности явился особый род сочинений Писатель брал предметы классические, одевал их в романтическую одежду и таким нескладным нарядом смешил публику». Весь ефект «Енеїди»
і полягає в різкій невідповідності класичної фабули та її української рамки. «Чего лучше? Малороссийский язык самая романтическая форма, «Энеида» самое классическое содержание». Але тепер (тобто в 40-х рр.) доба травестій минулася «романтическая форма стала нам нечужда, а классическому содержанию мы возвратили должное уважение». Значення Котляревського і його творчості від того, однак, не зменшилося. Втративши своє значення як травестія, «Енеїда» (Костомаров головним чином говорить про «Енеїду») набула нової ваги, як перший реальний побутово-описовий твір на народній мові. «Мы видим в ней писав Костомаров, 1) верную картину малороссийской жизни: автор хорошо знал Малороссию, жил в ней и с нею, пользовался всем, что было у него перед глазами 2) Она драгоценна для нас по неподражаемому юмору, с которым автор изображал пороки и смешную сторону своего народа. Стоит только вспомнить описание ада: все грешники носят на себе черты малороссийские и даже осуждены на такие муки, какие только придут в голову малороссиянину. 3) Язык его, правильный, блестящий, народный в величайшей степени, останется самым лучшим памятником, и надобно сознаться, что едва ли у кого он достигает такой правильности и непринужденности речи».
В 5060-х роках для Котляревського настала пора різких неґативних оцінок. Перша з них належить скубенту Чуприні (проф. О. О. Котляревському, «Моск. ведом.», 1856, ч. 41). Скубент Чуприна виводить з-під свого удару «Наталку Полтавку» (його високу оцінку останньої ми бачили вище), але з тим більшим жаром він нападається на «Енеїду». «Енеїда», на його думку, «не была вызвана потребностями украинского общества», вона була «плодом современного направления русской словесности», а для автора її «не более как шуткою, забавою». «При всей выдержанности в изображении малороссийского характера в «Перелицованной Энеиде», мы не можем назвать это произведение вполне народным; уже одно то, что оно было явлением случайным, в значительной степени уменьшает его народность; далее, вглядываясь в него пристальнее, мы не встречаем того милого простодушия, того природного юмора, который составляет коренную черту природного малоросийского характера. Взгляд автора, имеющий целью смешить своих читателей во что бы то ни стало, выставляющий потех ради, воочию мира, все со смешной стороны, совершенно противен коренным чертам малороссийского характера».