§ 7. Драматичні твори Котляревського
Утворено їх для Полтавського театру, де Котляревський один час завідував репертуаром: в його посмертних паперах знайдено власноручно переписаний для вистави текст одної з криловських комедій. Репертуар Полтавського театру складався з популярних тоді російських пєс Крилова, Княжніна, кн. Шаховського.
Одна з комедій останнього «Казак-стихотворец», виставлена в Харкові і в Полтаві, пєса, не позбавлена хисту, але позначена поверховим і трохи карикатурним трактуванням українського життя, і спричинилася до написання «Наталки Полтавки». В одній із сцен «Наталки» знаходимо виразну на те вказівку. Виборний Макогоненко розпитує Петра про Харків, харківські новини і харківський театр:
В и б о р н и й. Скажи ж, братику, яке тобі лучче всіх полюбилось, як каже пан возний, лицемірство?
В о з н и й. Не лицемірство, а лицедійство!..
П е т р о. Мені полюбилась наша малоросійська кумедія. Там була Маруся, був Климовський, Прудиус і Грицько.
В и б о р н и й. Розкажи ж мені, що вони робили, що говорили?
П е т р о. Співали московські пісні на наш голос. Климовський танцював з москалем, а що говорили, то трудно розібрати, бо сю штуку написав москаль по-нашому і дуже поперевертав слова.
В и б о р н и й. Москаль? Нічого ж і говорити. Мабуть, вельми нашкодив і наколотив гороху з капустою.
Розмова точиться далі, але Виборний ніяк не може заспокоїтись:
В и б о р н и й. От то тільки нечепурно, що москаль взявся по-нашому і про нас писати, не бачивши зроду краю і не знавши звичаїв і повіря нашого .
Автор, видимо, хоче протиставити «Казаку» свою «Наталку», давши в ній правдиву картину українського «звичаю».
Як же виконав Котляревський те своє завдання?
Знання українського побуту було в нього різноманітне й глибоке (це ми знаємо з «Енеїди»); не бракувало йому й тверезого, спостережливого розуму, що вміє розпізнати і відтворити життєву правду. Мова дійових осіб, безперечно, віддає тогочасну живу розмову, навіть у репліках Возного, не вважаючи на деяку їх штучність. У характеристиках немає жодних перебільшень. «Хапун і завзятий юриста» Возний, хитрий, як лис, Виборний, що «де не посій, там і вродиться», Терпилиха, Микола то все «по благості Всевишнього люди», з усіма людськими чеснотами і хибами. Виборний, при всій своїй запобігливості перед сильним, не позбавлений почуття справедливості: він не вагається оддати належне Петрові, коли той дарує Наталці усі свої заробітчанські гроші. Навіть хабарник Возний «от рождения расположен к добрым делам» і коли досі їх не робив, то виключно за «недосужностию по должности». Менше живого й характерного в «позитивних» постатях Наталці й Петрові, але нічого неправдоподібного, надуманого немає і в них.
Єдине, що ослабляє реалізм «Наталки Полтавки», це її запозичена з сучасного російського письменства форма оперети: оте розбивання живої розмови вокальними номерами, що робить діалоги занадто штучними, та ще сентиментальна закраска романсів, які автор вкладає в уста героїні: