Крім цього ритмічного ходу, Котляревський частенько користується і другим, ще більш затримуючим ритм. Він практикує одночасову заміну другого і третього ямба стопами без наголосу, т. зв. пірихіями напр., «Яга ця і заговорила», «Іскорчившуюся в дугу», «О пуцьвірінку Купідоне!» . Схема цих рядків така:
Здебільшого рядки з пірихіями в другій і третій стопі бувають важкі і немузичні; але Котляревський уже вміє надати їм легкості та мелодійності. Він підбирає в рядок двоє слів, довгих, але з однаковою або приблизно однаковою кількістю складів, іноді з тими самими звуками на початку кожного слова, і немилого враження уже немає. Такі рядки, як: «Розжеврілось
і загорілось», «Поплакавши і поридавши», «Посватались і покумались», або: «З обстриженими головáми, / З підрізаними пеленáми» читаються так само легко, як лермонтовські «Кочующие караваны / В пространстве брошенных светил» або Жуковського: «Как облачко при ясном дне / Затерянное в вышине / И в солнечных его лучах / Ненужное на небесах» .
Взагалі, в ритмічному відношенні вірш Котляревського багатий і різноманітний. Позичивши у росіян їх чотиристоповий ямб, він одразу дорівнявся їм технічною досконалістю свого ямбу і своєї «децими». В «Енеїді» можна вказати цілу низку прекрасно збудованих, бездоганних щодо ритму строф. Такі в III пісні строфи 79, 80, 82, в IV 101, 114 («Гуде в Латії дзвін віщовий»), 118 («Були златії дні Астреї»), 122 («Не хмара сонце заступила»). Трохи гірше стоїть з евфонією: в «Енеїді» не виїмок зустріти сполучення звуків, які з великим трудом надаються до вимови («К чортам і щоб і дух не пах», І, 2, або «Як галич в время непогодне» IV, 28).
Мова «Енеїди», так само як і вірш її, були для свого часу величезної ваги придбанням. Давніші письменники, що послугувалися народною мовою в інтермедіях та побутового змісту віршах, брали цю мову в її північноукраїнських діалектичних формах. Звідси у Кониського, Довгалевського і в інших авторів такі форми як «плуд» зам. «плід», «віт» (війт) і «вуйт», «дуйдуть» зам. «дійдуть», «орюм» і «сіюм» зам. «оремо» і «сіємо», «кажють» зам. «кажуть», «пойшол» зам. «пішов» і т. п. У Котляревського українську мову ми чуємо в її центральній, полтавсько-київській говірці, яка з того часу і входить у літературний ужиток. Остаточно утвердив її, як основу літературної мови, Шевченко.
Українська народна мова у давніших авторів не визначалася чистотою словника. В ній повно було польських, словянських і навіть латинських слів. Лексичний матеріал Котляревського далеко чистіший, хоч і в нього трапляється досить старословянських, польських («цера», «прасунок», «ізвомпити») і особливо російських елементів («храбрий», «хвастун», «ісполін», «гонить ахінеї», «судеб по волі» etc.). Але не в чистоті справа, найбільша заслуга мови Котляревського це надзвичайне багатство її словника. «Енеїда» зафіксувала і донесла до нас силу прекрасних архаїзмів, провінціалізмів, технічних виразів. Котляревський знав ціну своїм скарбам і любив їх показувати. Осипов у своїй «Вывороченной наизнанку Энейде» часто пишається багатством своєї мови, пересипається синонімами, кохається в епітетах (порівн. характеристики Лавінії його і Котляревського на стор. 4243). Але Котляревський ніде не хоче поступитися йому місцем. От характеристика його Дідони:
З художнього боку ця мова занадто конкретна, груба, хоча влучна й образна. От як, напр., «наочно» показано авторитет Турна в Італії: