§ 4. Герої «Енеїди»
Еней Котляревського, розуміється, не має нічого спільного з блідим пасивним героєм Верґілія: він не ставить, як той, своїх вчинків у залежність од волі богів, виявленої в пророцтвах та таємних познаках. У перших чотирьох частинах, де Котляревський переробляє Осипова,
це активний, жвавий, «моторний» «парубок», удатний «на всеє зле», що завзято «садить гопака» в Карфаґені, зводить з ума Дідону, «купається в бразі», бурлака «веселого кшталту», що ні над чим не задумується і в якого навіть смерть Дідони не викликає нічого, крім цинічного:
Так само нелегко на суцільну постать складаються і ті окремі риси, що мають схарактеризувати Венеру. Венера зявляється в поемі кілька раз: інтриґуючи на Олімпі в синових інтересах, вона то накладає з Зевсом, то робить вихватки проти нього. В кінці II частини вона виїздить з візитою до Нептуна. Її зовнішній вигляд постава, поводження, убір свідчить про певну витонченість. Вона має власний ридван і сидить у ньому «мов сотника якогось пані»; її коні править «машталір», одягнений як належить панському машталірові:
Що б тут не було запозичення в Котельницького чи власний каприз Котляревського, навіяний офіцерськими спогадами, але перед нами не український, хутірський, а російський «армейський» побут, не поважна сотничиха, а жвава маркітантка, що торгує в поході і «трясеться» в обозі за військом.
Більш витриманості в другорядних постатях поеми мирному Латинові, характерній Аматі, войовничому Турні з його замашками одставного воєнного, цьому аматорові «охтирського меду» та «чаю з горілкою», взагалі у всіх тих постатях, що характеризуються в одному-двох місцях і «короткими ударами».
Правда, і тут трапляються часом художні помилки. Так, безперечно невдатною вийшла у Котляревського мати Евріала. Сцена її плачу над сином належить до найфальшивіших сцен «Енеїди». В другім місці, де перед Котляревським була подібна ситуація смерть Палланта і «батьківська печаль» Евандра, він наперед одмовився од опису і сам навів тому мотиви:
§ 5. Художнє виконання «Енеїди»
ще загальну недодержаність тону. «Перелицьована Енеїда», що торкається виконання, твір дуже і дуже нерівний. Причини такої нерівності стануть для нас ясні, коли ми пригадаємо, що «Енеїда» писалася на протязі цілих тридцяти літ і що на протязі цих тридцяти літ змінялися смаки, повіви і впливи, громадянство й побут, змінявся, нарешті, сам автор, його погляди, оцінки, його відношення до громадянства, до власної своєї творчості і до знаряддя тієї творчості народної мови. Як же зберегти єдність тону в поемі, розпочатій за молодих літ, а закінченій на порозі старості?
З погляду стилю й виконання «Перелицьована Енеїда» представляє три варіації травестійної манери. Перші дві частини вражають грубим, але щирим, непідробленим комізмом, подібним до комізму бурлескних віршів XVIII в. В частинах IIIIV гумор автора витончується, оповідання стає докладнішим, Котляревський дозволяє собі все більше й більше відступати од первотвору, докладно розробляючи окремі епізоди, закрашуючи їх нотками громадської сатири. Останні дві частини показують певну втому авторову; Котляревський видимо поспішає закінчити розпочату працю, переказує в одній частині по 23 пісні Верґілія; оповідання ведеться сухо, вироджуючись часами в якусь реляцію про успіхи і втрати троянської ватаги. Сам автор признається, що йому тяжко стало писати:
читання.
§ 6. Вірш і мова «Енеїди»
У вірші «Енеїди» нам одразу впадають в око дві характерні особливості: 1) незручне, неприродне і немелодійне розміщення слів, що так утрудняє часом читання особливо заважають злучники в середині рядка: «До лясу мов ляхи шатнулись», «Анхіза щоб не прогуляти», «Пером в папері як писнеш», «Ізгину без води мов рак» і 2) повільний, немов затриманий темп його вірша. Залежить цей темп од характерного для всіх тогочасних поетів прийому не робити ритмічного наголосу на другій стопі, напр., «Прокинувшися весь трусився», «Завзятіший од всіх бурлак», «Путівочку Венері дав». Схема: