Скажи це своїм власним вухам! несамовито кричав метрдотель стікаючому кровю правнику Діани, що стояв із прикипілою до щоки одною рукою. Якби не кров, що цибеніла по руці і поміж його пальців, Гумбольдт виглядав таємниче, подібно Джекові Бенні , що вдається до свого відомо-го трюку задумливості. Передай це своїм ненависним друзям-патякам із вулиці ти мерзенний Іііііііііііііі! СОБАКОЛЮБ!
Тепер зарепетували інші люди, головним чином через те, що побачили кров. Гумбольдт був тілистим чоловіком і кровоточив мов недорізаний кнур. Мені чутно було, як кров плюскотіла на підлогу, подібно воді із прорваної труби, і перед його білої сорочки став тепер червоним. Його краватка, що була червона сама по собі, тепер стала чорною.
Стіве! гукнула Діана. Стівене!
За нею і трохи ліворуч від неї обідали чоловік і жінка. Тепер чоловік років тридцяти і вродливий настільки, наскільки був колись Джордж Гамільтон, зірвався на рівні і чкурнув до виходу з ресторації.
Трою, не втікай безмене! заверещала його приятелька, але Троєві вже було не до оглядання. Здалося, що він геть начисто забув про бібліотечну книгу, яку, як передбачалося, мав повернути, або, можливо, про те, як він обіцяв навоскувати автомобіль своєї пасії.
Чи зала була паралізована, я фактично не можу сказати, хоча, здається, встиг побачити багацько і запамятати усе те, що викликало той параліч. Залементували й інші, і більше людей посхоплювалося. Декілька столів перевернулося. По підлозі розсипалися уламки кришталю й порцеляни. Я помітив, як один чоловік, тримаючи свою чарівну компаньйонку рукою за талію, поспіхом мотнув позаду метрдотеля; її рука вчепилася в його плече, мов пазур.
На мить наші погляди зустрілися, її очі були настільки ж порожні, як очі мармурового грецького погруддя. Її обличчя було бліде, мов у мерця чи як у переляканої відьми.
Усі ці події увібралися, можливо, в десять секунд або, можливо, у двадцять. Я згадую ще й серію світлин або кінокадрів, розкиданих у просторі часу. Для мене час припинив свій відлік у ту мить, коли метрдотель вихопив руку з-за своєї спини і я побачив ніж різника. Протягом того часу чоловік у смокінгу продовжував вивергати безладдя слів своєю характерною метрдотельською мовою, яку моя колишня приятелька назвала хрюкавицею. Частина того була справді на іноземній мові, частина була на англійській, але без будь-якого змісту, й ця частина вражала майже врізалася в память. Чи ви коли читали довге плутане твердження Датча Шульца на смертельному одрі? Це було схоже на те. Більшість з того я не можу згадати. Мені здається, що я згадую лиш те, чого ніколи не в змозі забути.
Гумбольдт поточився назад, усе ще тримаючи свою розпанахану щоку. Його стілець трапив йому під коліна, і він важко хляпнувся на сидіння. Зараз він нагадує чоловіка, якому тільки-но повідомили, що він позбавлений спадщини, подумав я. Він почав повертатися у наш з Діаною бік, його очі були широко відкриті й осоловілі. У мене стало часу побачити, що із них бризнули сльози, і тоді метрдотель обхопив руківя різницького ножа обома руками і всадив його в саму маківку голови Гумбольдта. Розлігся такий звук, ніби по копиці рушників лупонули ціпком. Буц! вирвалося у Гумбольдта. Я упевнений на усі сто, що саме стало його останнім словом на планеті Земля «буц». Тоді його заплакані очі викотилися білками, і він плюхнувся на свою тарілку, змітаючи помахом безвільної руки зі столу на підлогу свої чарки і склянки. Після всього того, що трапилося, тепер не якийсь там нікчемний пучок, а кожна волосина метрдотеля стала сторч на потилиці, він висмикнув довгого ножа із голови правника. Кров якимсь вертикальним фонтаном бризнула із проломленого черепа і залила весь перед Діаниної сукні. Долонями вгору вона підняла свої руки до рівня плечей, але цього разу це сталося не від дражливості, а від жаху. Вона заверещала, а потім стала ляскати себе закривавленими руками по вилицях, по очах, по чолі. Метрдотель
таким чином підтягти до себе відро на маленьких коточках, і потім штурхонув його на нього Верхня частина тіла Гая смикнулася назад, але він утримав рівновагу. Його губи перекосилися у зловтішній посмішечці. Він нагадував собаку, який принаймні тимчасово забув, як гарчати. Він тримав перед обличчям ніж і зробив кілька ритуальних рухів. І тільки на лезі ножа, де не було запеченої крови, мокро мерехтів відсвіт флуоресцентного світла зі стелі. Здавалося, він не відчував ніякого болю у своїй обвареній руці чи у своїх ногах, хоча їх ошпарили окропом і штани його уніформи були обліплені рисом.
Гнилий педераст, викрикнув Гай, роблячи свої ритуальні маніпуляції. Він скидався на хрестоносця, що готується вступити в бій. При умові, що можна собі уявити хрестоносця в обліпленому рисом смокінгу.
Порішу тебе, як зробив із твоїм облупленим псом-гавкунцем.
Я не маю собаки, сказав я. У мене не може бути собаки. Це записано в орендній угоді.
Я думаю, що це була єдина річ, яку я сказав йому протягом усього страховиддя, і не цілком упевнений, що насправді сказав це вголос. Можливо, у мене промайнула лише думка. Менш було видко, як позад нього силкувався стати на ноги кухар. Одна його рука міцно обхопила ручку великого кухонного холодильника, а інша була щільно притиснута до його забрудненого кровю халата, що великою фіолетовою усмішкою роздзяпився поперек його випуклого черева. З останніх сил він намагався втримати свою внутрішню каналізаційну систему, але ту битву він програвав. Одна лискуча й синюшна петля його кишки уже звисала з лівого боку, мов якийсь жахливий ланцюжок кишенькового годинника.