за сонячної днини. Я глипнув униз, туди, де вона лежала біля мого стільця (мені навіть на думку не спало перевірити її), і побачив, що з ручки все ще звисає цінник. Ні з того ні з сього я відчув себе, мов шинкарка на балі.
У залі витали чудові запахи, як і у більшості ресторацій від часу, коли заборонили палити всередині, пахло квітами і вином, свіжою кавою, шоколадом і печивом але що найбільш виразно ятрило мої ніздрі, так то лосось. Як зараз памятаю, що пахло дуже смачно, і я подумав, чи не замовити пару шматочків. Я також подумав, що коли зможу їсти на зустрічі, подібній цій, то, мабуть, зможу їсти де завгодно.
У мене тут є декілька бланків, що дозволять як вам, так і пані Девіс залишатися матеріально мобільними і при цьому впевненими, що жодне із вас не буде мати несправедливого доступу до фондів, які ви обоє такими непосильними зусиллями змогли заощадити, сказав Гумбольдт. У мене на руках також попередні виклики до суду, на яких мають стояти ваші підписи, і бланки, що дозволять нам поміщати ваші облігації й дивіденди на умовно-депозитний рахунок, доки ваша теперішня ситуація буде улагоджена судом.
Я відкрив рота, щоб сказати йому, що не маю наміру будь-що підписувати, і навіть якщо це означатиме, що зустріч буде закінчена, то й нехай буде так, але я ледь спромігся на єдине слово. Перш ніж я продовжив, мене обірвав метрдотель. Він одночасно кричав і говорив, і я спробував зазначити, що вервечка звуків і-і-і-і, нанизаних разом, не може в дійсності передати якість того звуку. Скидалося, начебто у нього був повний живіт пари, а в його горлі застряв свисток чайника.
Той собака Іііііііііі Скільки разів я казав тобі про того собаку Ііііііііііі! За весь той час я очей не склепив Ііііііііііііі! Та пуцька говорить, щоб я чиконув твою пику Ііііііішш! Як ти мене задрочив! Іііііііііііііі! І тепер ти привів сюди того пса Іііііііііііііі!
У залі відразу запала тиша; звичайно ж, відвідувачі у подиві припиняли їсти або обривали свої бесіди і зводили очі на тонку, бліду, одягнену в чорне постать, яка мов на довгих лелечих ногах скакала через усю залу, витягнувши голову. Від нормального положення краватка-метелик метрдотеля перевернулася на повних девяносто градусів так, що тепер нагадувала стрілки годинника, що вказують шосту годину. У міру того як він, злегка перегнувшись у попереку, просувався, а його руки були затиснуті за спиною, він нагадав мені малюнок у хрестоматії з англійської літератури для шостого класу, що зображував шкільного вчителя-невдаху Ічабода Цибаня, героя твору Вашингтона Ірвінга.
Його погляд був спрямований не на кого-небудь, а на мене, і наближався він до мене. Я вирячився на нього, почуваючи себе майже загіпнотизованим це було наче в тому сні, де ти виявляєш, що не підготувався до іспиту, який маєш здавати, або ти прийшов до Білого дому на звану вечерю у твою честь голісіньким і я, можливо, так би й закляк, коли б не поворухнувся Гумбольдт.
Я почув, як його стілець відсунувся назад, і звів погляд на нього. Той зневажливо підводився, тримаючи в одній руці серветку. Виглядав він здивованим, але заодно і розлютованим. Я раптово зрозумів дві речі: те, що він фактично був пяний, добряче напідпитку, і те, що він сприйняв це як ославлення і його гостинности, і його компетентности. Зрештою, він вибрав ресторацію, і ось, маєш, у церемоніймейстера клепка випала.
Іііііііііііііі! Я тобі покажу! Це буде тобі останнім уроком
О боже, він напудив у штани, пробурмотіла жінка за сусіднім столом. Вона мовила це тихим голосом, але цілком розбірливим у тиші, оскільки метрдотель якраз утягував у легені свіжу порцію повітря, яке мав викричати, і я побачив, що вона мала рацію. Матня штанів сухорлявого чоловіка геть промокла.
Гей ти, ідіоте, сказав Гумбольдт, повертаючись до нього, і ліва рука метрдотеля вихопилася із-за спини. Стискала вона найбільший різницький ніж, якого я будь-коли бачив. Ніж був, мабуть, зо два фути завдовжки, гострий кінчик леза якого був злегка загнутий, подібно абордажній шаблі зі старої піратської кінострічки.
Стережись! гукнув я Гумбольдту, і худорлявий чоловік, за одним із столів під стіною, в окулярах без оправи заверещав так, що на обрус перед ним із його повного рота водограєм коричневих фрагментів сипонула не-пережована їжа.
Здавалося, Гумбольдт не чув ні мого крику, ні лементу того іншого чоловіка. Він погрозливо супився на метрдотеля.
Якщо ти гадаєш, що я покажуся тут ще коли-небудь, якщо отак ви тут почав Гумбольдт.
Ііііііііііііі!.. Ііііііііііііі!.. верещав метрдотель, і ножака розчахнула повітря. Розлігся шелест, ніби хтось пошепки проронив коротке речення. Крапкою
став звук леза, що занурилося у праву щоку Вільяма Гумбольдта. З рани нестримним фонтаном малюсіньких крапельок бризнула кров. Віяловидним узором вони прикрасили обрус, і я ясно бачив (я ніколи не забуду цього), як одна яскраво-червона крапелька упала у мою склянку з водою і потім рожевою ниточкою, подібно витягнутому хвосту комети, пірнула на дно. Це нагадувало кривавого пуголовка.
Щока Гумбольдта розчахнулася, відкриваючи зуби, і коли він схопився рукою за зяючу рану, я помітив на плечі його темно-сірого строю щось рожево-біле. І тільки опісля, коли уся ота катавасія закінчилась, я зрозумів, що то, мабуть, було його вухо.