Послухайте лишень.
Змайструвати підводний човен, особливо малогабаритний на одну особу, дуже легко. Для цього навіть не потрібно мати сповнених мудрих порад книжок Умілі руки або Зроби сам. Ниньки підводний човен не дивина. То в часи Жюля Верна, коли по морях та океанах ходив єдиний на весь світ Наутілус капітана Немо, підводний човен був дивом з див.
Окрім того, підводні човни мали ще запорозькі козаки. Робили їх просто накривали одну чайку іншою, заливали смолою шпарини між бортами, і підводний човен був готовий. А дихали підводники-запорожці крізь довгі очеретини, які стирчали нагору.
Це був грізний на той час винахід. Під водою запорожці пливли за течією аж у гирло Дніпра, де чатували на них турецькі галери, наїжачені гарматами і списами яничарів. Для ворогів поява козацьких підводників завше була несподіванкою. Ого! Який ляк їх охоплював, коли раптом серед ночі з-під води виринало відчайдушне військо запорозьке на чолі з хоробрим курінним отаманом! Гримлять мушкети і пістолі. Виблискують у спалахах пострілів козацькі шаблі. Запорожці сміливо лізуть на високі борти галер, мов на фортечні мури. Бий! Рубай! вдираються вони на розлогі палуби. Слава! котиться по морю, аж до невільників Стамбула.
А коли звільнять прикутих до весел полонених побратимів, спалюють турецькі кораблі-вязниці і звитяжно повертаються на Січ. Місця для звільнених є доволі, бо з кожного підводного човна, коли його розєднати, виходило по дві легкі, як вільний вітер, чайки
Як уже було сказано, змайструвати підводний човен не проблема. Найважче тут знайти велику безпритульну бочку. Павлусеві пощастило: він виловив її просто з Дніпра. Коли є бочка, вважай: маєш підводний човен.
Аби було чим дихати, встроми в дірку довгу залізну трубу, щоб вона стирчала нагору. Заготуй харчі і питво. Коли усе готове, сам собі наказуй:
Всі униз!
Задраїти люк!
І сам собі відповідай, сумлінно виконуючи накази:
Єсть, капітане!
Буде зроблено, капітане!
А тоді спокійно лежи собі і читай досхочу книжки Острів скарбів або Чорна стріла, присвічуючи кишеньковим ліхтариком. Течія сама занесе тебе куди треба, хоч до Чорного моря.
Але Чорне море мені було ні до чого, завершив свою дивовижну розповідь Павлусь. Я зупинився біля Голої Пристані, що під Херсоном. Підводним човном можна пливти і вверх по Дніпру проти течії, але тоді треба причепитися на буксир до баржі.
А де ж твій підводний човен? запитала Оленка.
Павлусь нерозважно відповів:
Уже нема. Бабуся заквасила у ньому кавуни і ще подякувала мені за чудову посудину.
А ти
не брешеш? недовірливо запитав зловредний Васько.
Х-ха! набундючився Павлусь. Щоб я брехав! Та коли я брешу, хай на мене камінь з неба впаде і гулю на лобі набє! і він зухвало задрав голову. Хіба ж із неба щось впаде, коли на ньому ані хмаринки?
Аж тут сталося неймовірне. Ніким досі не бачене і ніким досі не чуване. Про таке навіть в жодній казці не сказано і пером не описано.
Щось як лусне Павлусеві по лобі!
Аж в очах заіскрилося, а ноги підкосилися. Павлусь як стояв, так і сів на дорогу.
Васько і Оленка тільки й почули його розпачливий зойк:
Ай!..
Безумовно, Васько скористався з такої блискучої нагоди і зневажливо мовив:
Ну, то що, добрехався? Пустобрех нещасний
Розділ 7, в якому оповідається про історичну зустріч з марсіянами
А так що вийшло?
Сталася звичайнісінька річ. Як ви пригадуєте, Павлусь, Васько і Оленка стояли в затінку під каштаном. І от саме тієї миті, коли Павлусь хоробро промовив: Та коли я брешу, хай на мене камінь з неба впаде і гулю на лобі набє! і зухвало підняв догори голову, на одному каштанові-великоваговику репнув пожовклий кожух, і зерно поцілило точно в лоб нещасного хлопця. І тверде ж було, мов камінь. Отакої! Це ж завтра Васько і Оленка ославлять його на увесь клас як невиправного і безнадійного брехуна. Ви ж чули, як Васько уїдливо мовив:
Ну, то що, добрехався?
Ото накликав лихо буквально на власну голову!
Справдилося лиховісне пророцтво чаклуна! А ще заприсягався, нібито він кінчив спецшколу по класу добрих і корисних діянь
А може, Павлусь нічого і не накликав?
Справді, яке ж тут чаклунство?
Це просто прикре невезіння! Фатальний збіг стихійних і цілком природних обставин. Самі скажіть, що у цьому дивного?
Каштани споконвіку у Києві падали, падають і надалі падатимуть. Київ здавна уславився самопадаючими каштанами. Що ж тут неймовірного, коли один з них влучить у голову? У будь-яку. Ніхто від цього не застрахований, і тому в страхувальних конторах на це навіть поліс не виписують. Проти чого хочеш страхують, а проти каштанів ні, бо несила. Навіть у пісні співається, що в Києві кожної осені
Каштани падають на брук -
Тук-тук,
Тук-тук,
Тук-тук,
Тук-тук
А була саме осінь, а точніше бабине літо. Одне слово, ніяким чарівництвом цього разу і не пахло. Бачили ми таких чаклунів! Х-ха і ще ха-ха!
Але ж
Але ж, з другого боку, все сталося точнісінько так, як передрік дід. Не торохнув же каштан Васька по лобі, хоч цьому хвалькові таке покарання, безумовно, не зашкодило б. От і суши тепер голову. Ех, якби ото все точно знати!