Ячейкін Юрій Дмитрович - Важке життя і небезпечні пригоди Павла Валеріановича Хвалимона стр 9.

Шрифт
Фон

Так, що не кажіть, а перед Павлусем постало складне питання. Це ж, коли повірити в чаклунство, нікому й слова не можна буде мовити! А може, ще раз перевірити? Ретельно. На свідомому досліді. Аби мати тверду певність. А клятву слід придумати таку, яка б нізащо не здійснилася! А під каштанами віднині нізащо не стовбичити і надалі навіть не вештатися під ними. Досить Павлусь уже посидів у кіно з гулею на лобі!

Х-ха, не так мене легко залякати, як декому здається, героїчно міркував Павлусь. От візьму і наперед придумаю таку історію і таку клятву, що ого! Всі здивуються! Мені аби нагода

І що ви думаєте? Нагода не забарилася!

Трапилася вона того сумного дня, коли Павлусь за якихось чотири уроки (один з них був сама насолода, а не урок фізична підготовка; ех, якби всі уроки були фізкультурою!) заробив дві трійки і на додачу одну двійку. Навіть додому йти ніякого бажання Словом, через це у Павлуся після уроків вільного часу виявилося досхочу. Хтозна, якщо на вулиці затриматися надовго, можливо, батьки підуть у кіно і все минеться щасливо. Будьте певні, коли вони повернуться, Павлусь уже міцно спатиме. І нізащо не прокинеться, хоч над вухом з гармати стріляй!

А коли є досхочу вільного часу, хіба це не нагода, щоб докладно розповісти (найдокладніше!) цікаву історію? Ще яка! Однаково нема що робити

Отак стараєшся, стараєшся, робиш добре діло, а тебе двійкою нагороджують, з непідробною гіркотою промовив Павлусь і від невимовної туги аж зупинився.

Ясне діло, зупинилися й Васько з Оленкою.

Васько, зрозуміло, пихато сказав:

Що заслужив, те й маєш. А от я несу додому нову пятірку!

Велике діло пятірка! зневажливо процідив Павлусь, бо знав, що каже. Я таке зробив, що усі твої пятірки нічого не важать

А що ж ти зробив?

А щось!

Знаємо що байдики бив і гав ловив!

Хіба ж це не образливо? Отак завжди!

Та знаєш, що я зробив? з обуренням вигукнув Павлусь. Я, може, всесвітню славу заслужив!

Це ж як?

А отак!

Щось я про твою славу нічого не чув!

І не почуєш!

Як буде, то почую!

А от і не почуєш!

А от і почую!

А от і не почуєш, коли я не скажу!

Ну, кажи!

А я не хочу!

Бо нема чого казати!

А от і є!

Ну, то кажи!

Тьху на тебе! Я тобі нічого не скажу, а от Оленці скажу!

Павлусь нахилився до Оленки і прошепотів їй на вухо, але так голосно, щоб і цей осоружний хвалько почув:

Вчора, у Гідропарку, я вперше за всю історію людства зустрівся знаєш з ким? з марсіянами! Ясно, готувати уроки було ніколи Та й хто б їх готував на моєму місці?.. Тільки це між нами, бо секрет Що, цікаво?

Отак сказав Павлусь, а сам анітрохи не здивувався. Хоч як це дивно, а дивуватися тут нема чого: все було продумано заздалегідь. Історія вийшла перший сорт!

Не може цього бути! в один голос вражено пробелькотіли Васько і Оленка.

А Павлусь спокійно мовив:

Хочте вірте, хочте не вірте, як хочете. А це справді було! Марсіяни навіть записали мою домашню адресу і номер нашого телефону От!.. Ну як, цікаво?

Ще б пак! це Оленка.

А як же ти з ними зустрівся? це Васько.

Зустрітися нині з марсіянами не складає жодних труднощів. Найважливіше тут, щоб саме тобі пощастило. Це колись з ними було неможливо зустрітися, тоді, коли марсіяни ще не змайстрували космічних кораблів і сиділи собі спокійно на своєму Марсі. А відколи вони їх змайстрували, їх бачили різні люди і назвали літаючими тарілочками, хоч на Марсі їх називають по-марсіянськи аеєиіїйоуюя. Той, хто твердо не знає абетки, цю марсіянську назву ніколи не запамятає.

Правда, досі людям щастило бачити лише літаючі тарілочки, а самих марсіянських космонавтів зась.

Павлусь був перший на весь світ, хто з ними спілкувався!

Який на вигляд космічний корабель марсіян? Такий, яким його побачив вельмишановний Павло Валеріанович Хвалимон, коли цей корабель нишком приземлився у Гідропарку і зачаївся у хащах.

Тож який він? Це вам ніяка не тарілочка. Нічого схожого! Швидше це капелюх з широкими крисами, по всьому колу оздоблений значками. Тільки то були не значки, а ілюмінатори, які світилися. Що, не вірите? Візьміть у батька його літній соломяний бриль, вправною рукою запустіть його, щоб він швидко-швидко обертався в повітрі навколо себе, і побачите, як бриль здорово літає навіть без реактивних двигунів! Цей дослід вас переконає.

Який вигляд мали марсіянські космонавти? Точнісінько такий, якими їх побачив славетний Павло Валеріанович Хвалимон, коли виховано постукав у люк шлюзової камери і вони вийшли йому назустріч разом з роботом-тлумачем. А що їм лишалося робити? З їхнього боку було б проявом невихованості, якби вони не відчинили двері, коли стукають.

Тож які вони? Розумні, кмітливі, мудрі, чемні, привітні, гостинні й товариські. Всі до одного!

П. В. Хвалимон не розгубився і врочисто мовив:

Від імені усіх землян і землянок вітаю вас із щасливим прибуттям! Ласкаво просимо!

Яуео! гуртом відповіли марсіяни.

А робот-тлумач негайно переклав:

Дякуємо!

Як тривав політ? запитав єдиний представник усього людства тов. Хвалимон П. В.

Оао! одноголосне відповів гурт марсіян.

А робот-тлумач переклав:

Нормально!

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке