Так, що не кажіть, а перед Павлусем постало складне питання. Це ж, коли повірити в чаклунство, нікому й слова не можна буде мовити! А може, ще раз перевірити? Ретельно. На свідомому досліді. Аби мати тверду певність. А клятву слід придумати таку, яка б нізащо не здійснилася! А під каштанами віднині нізащо не стовбичити і надалі навіть не вештатися під ними. Досить Павлусь уже посидів у кіно з гулею на лобі!
Х-ха, не так мене легко залякати, як декому здається, героїчно міркував Павлусь. От візьму і наперед придумаю таку історію і таку клятву, що ого! Всі здивуються! Мені аби нагода
І що ви думаєте? Нагода не забарилася!
Трапилася вона того сумного дня, коли Павлусь за якихось чотири уроки (один з них був сама насолода, а не урок фізична підготовка; ех, якби всі уроки були фізкультурою!) заробив дві трійки і на додачу одну двійку. Навіть додому йти ніякого бажання Словом, через це у Павлуся після уроків вільного часу виявилося досхочу. Хтозна, якщо на вулиці затриматися надовго, можливо, батьки підуть у кіно і все минеться щасливо. Будьте певні, коли вони повернуться, Павлусь уже міцно спатиме. І нізащо не прокинеться, хоч над вухом з гармати стріляй!
А коли є досхочу вільного часу, хіба це не нагода, щоб докладно розповісти (найдокладніше!) цікаву історію? Ще яка! Однаково нема що робити
Отак стараєшся, стараєшся, робиш добре діло, а тебе двійкою нагороджують, з непідробною гіркотою промовив Павлусь і від невимовної туги аж зупинився.
Ясне діло, зупинилися й Васько з Оленкою.
Васько, зрозуміло, пихато сказав:
Що заслужив, те й маєш. А от я несу додому нову пятірку!
Велике діло пятірка! зневажливо процідив Павлусь, бо знав, що каже. Я таке зробив, що усі твої пятірки нічого не важать
А що ж ти зробив?
А щось!
Знаємо що байдики бив і гав ловив!
Хіба ж це не образливо? Отак завжди!
Та знаєш, що я зробив? з обуренням вигукнув Павлусь. Я, може, всесвітню славу заслужив!
Це ж як?
А отак!
Щось я про твою славу нічого не чув!
І не почуєш!
Як буде, то почую!
А от і не почуєш!
А от і почую!
А от і не почуєш, коли я не скажу!
Ну, кажи!
А я не хочу!
Бо нема чого казати!
А от і є!
Ну, то кажи!
Тьху на тебе! Я тобі нічого не скажу, а от Оленці скажу!
Павлусь нахилився до Оленки і прошепотів їй на вухо, але так голосно, щоб і цей осоружний хвалько почув:
Вчора, у Гідропарку, я вперше за всю історію людства зустрівся знаєш з ким? з марсіянами! Ясно, готувати уроки було ніколи Та й хто б їх готував на моєму місці?.. Тільки це між нами, бо секрет Що, цікаво?
Отак сказав Павлусь, а сам анітрохи не здивувався. Хоч як це дивно, а дивуватися тут нема чого: все було продумано заздалегідь. Історія вийшла перший сорт!
Не може цього бути! в один голос вражено пробелькотіли Васько і Оленка.
А Павлусь спокійно мовив:
Хочте вірте, хочте не вірте, як хочете. А це справді було! Марсіяни навіть записали мою домашню адресу і номер нашого телефону От!.. Ну як, цікаво?
Ще б пак! це Оленка.
А як же ти з ними зустрівся? це Васько.
Зустрітися нині з марсіянами не складає жодних труднощів. Найважливіше тут, щоб саме тобі пощастило. Це колись з ними було неможливо зустрітися, тоді, коли марсіяни ще не змайстрували космічних кораблів і сиділи собі спокійно на своєму Марсі. А відколи вони їх змайстрували, їх бачили різні люди і назвали літаючими тарілочками, хоч на Марсі їх називають по-марсіянськи аеєиіїйоуюя. Той, хто твердо не знає абетки, цю марсіянську назву ніколи не запамятає.
Правда, досі людям щастило бачити лише літаючі тарілочки, а самих марсіянських космонавтів зась.
Павлусь був перший на весь світ, хто з ними спілкувався!
Який на вигляд космічний корабель марсіян? Такий, яким його побачив вельмишановний Павло Валеріанович Хвалимон, коли цей корабель нишком приземлився у Гідропарку і зачаївся у хащах.
Тож який він? Це вам ніяка не тарілочка. Нічого схожого! Швидше це капелюх з широкими крисами, по всьому колу оздоблений значками. Тільки то були не значки, а ілюмінатори, які світилися. Що, не вірите? Візьміть у батька його літній соломяний бриль, вправною рукою запустіть його, щоб він швидко-швидко обертався в повітрі навколо себе, і побачите, як бриль здорово літає навіть без реактивних двигунів! Цей дослід вас переконає.
Який вигляд мали марсіянські космонавти? Точнісінько такий, якими їх побачив славетний Павло Валеріанович Хвалимон, коли виховано постукав у люк шлюзової камери і вони вийшли йому назустріч разом з роботом-тлумачем. А що їм лишалося робити? З їхнього боку було б проявом невихованості, якби вони не відчинили двері, коли стукають.
Тож які вони? Розумні, кмітливі, мудрі, чемні, привітні, гостинні й товариські. Всі до одного!
П. В. Хвалимон не розгубився і врочисто мовив:
Від імені усіх землян і землянок вітаю вас із щасливим прибуттям! Ласкаво просимо!
Яуео! гуртом відповіли марсіяни.
А робот-тлумач негайно переклав:
Дякуємо!
Як тривав політ? запитав єдиний представник усього людства тов. Хвалимон П. В.
Оао! одноголосне відповів гурт марсіян.
А робот-тлумач переклав:
Нормально!