А потім крізь хащі з рюкзаками за плечима піднімалися високо у гори, аж до Навалішенської печери, колишнього помешкання первісних людей, що зависло над неприступним урвищем. Як сказав тато, печера й досі уся пошкрябана письменами дикунів. Але що найдивніше, Васько легко читав їх. А хто б не прочитав, наприклад, таке: Оля і Толя були тут.
А потім поїхали по всенькому узбережжю аж до Сухумі, де цілісінький день присвятили відвідинам єдиного у світі мавпячого звіринця. Мавпи стрибали, дражнилися, шукали одна в одної бліх і гойдалися на хвостах. За один день Васько побачив стільки мавп, скільки нізащо не побачив би за все своє життя!
А потім пароплавом, у якому є все кіно, їдальня, басейн, читальня, вони пливли по Чорному морю аж до Одеси. А з Одеси блакитним потягом експресом Чорноморець повернулися у Київ. Подорожували усяким транспортом літаком, автобусом, пароплавом і поїздом! Ото була мандрівочка не кожному щастить!
Ось про що розповів Васько, стоячи у затінку під каштанами. Безперечно, усе це було надзвичайно цікаво. Що не кажіть, а Васькові можна було тільки позаздрити. Та Павлусеві було добре відомо, що заздрість негарна риса в характері людини. До того ж було б чого заздрити! Теж мені герой! Ха-ха!.. Якби його, Павлуся, батьки взяли з собою у відпустку, він би ще й не таке розповів!
А так що ж виходить? Виходить, що Васько герой, а Павлусь не герой, бо їздив з хутірськими хлопцями лише на екскурсію до Херсона і йому навіть на думку не спадало, що в когось мандри будуть цікавіші.
Ще б пак!
Хіба не цікаво, що тими ж шляхами, якими їхав Павлусь автобусом, колись посувалися наші далекі і хоробрі предки скіфи та сармати? А запорожці? Хіба ж не цією дорогою вони ходили мститися туркам і татарам? Хіба ж не цікаво, що перший камінь херсонської фортеці заклав дядько матері Олександра Сергійовича Пушкіна генерал-поручик Ганнібал? Під час героїчних звитяг під Кінбурном тут, у стінах Ганнібалової фортеці, містилася штаб-квартира самого непереможного Суворова! І де ж, як не в Херсоні, знаменитий адмірал Ушаков, теж ніким і ніколи не переможений, збудував перший в Росії Чорноморський флот?
Ого! Павлусь міг би похвалитися, як фотографувався з хлопцями на руїнах фортеці, з котрої колись грізно дивилися аж шістсот гармат! Як потім вони фотографувалися біля памятника Ушакову і поряд із самим Суворовим. А хіба їздив хтось з усього класу в Асканію-Нову, де живуть на волі тварини з усіх континентів, окрім Антарктиди? Тільки пінгвінів там бракує, бо в асканійських ставках немає айсбергів Та навіщо про все це розповідати, коли Васько тобі одразу відкаже:
Х-ха! Знайшов чим хвалитися! Ми ж усе це по телику бачили!
Отак би й сказав, ніяких сумнівів тут не може бути. Принаймні Павлусь точнісінько отак затулив би йому пельку.
Але погодьтеся, це ж казна-що, коли твої спогади транслюють по телевізору. Через цей телик нема про що й розповідати, ніби ти нікуди не їздив!
Біда!
Розділ 6, в якому оповідається про жахливі наслідки мандрів на підводному човні
Х-ха! І це він називає мандрами! Та з батьками кожен уміє поїхати куди завгодно! От якби ви дізналися, як я мандрував, ото б знали!
Не майте сумніву, Павлусь таку мужність мав і, що в даному випадку треба було, те й бовкнув.
Він із задоволенням побачив, що Васька його слова
добряче зачепили. Оленка теж поглянула на нього з неприхованою цікавістю. А цей хвалько спочатку було аж застиг з роззявленим ротом, в якому тануло морозиво. І все було б добре, коли б він так і закляк навіки. Або принаймні до початку кіносеансу. Але Васько надто швидко оговтався, ковтнув морозиво й уїдливо запитав:
А де ж ти мандрував? Під яблунями з кислицями? Ходив у турпохід навколо хутірського тину? Досліджував миски з варениками? Чули ми твої побрехеньки!
Ясно, це було обурливо. Нестерпно обурливо. Васько буквально канючив, щоб Павлусь дав йому по пиці. Але побити Васька значить довести власне безсилля. Оленка це так і зрозуміє та й розплеще по всій школі: бійка це не доказ.
Ну, чого ж ти замовк? підюджував Васько.
Відчепися ти від мене! заволав Павлусь.
Ага! Не маєш, що сказати!
А от і маю!
А от і ні!
А от і маю, але не хочу!
А от і хочеш, але не маєш!
Та я тобі нізащо не скажу, а от Оленці скажу!
Ну, то кажи!
І скажу!
Ну, кажи!
Я я на підводному човні мандрував! несподівано вихопилося в розлюченого Павлуся, аж він сам здивувався цій новині, хоч і не дуже. От! Що, зїв?
Але Васько одразу ж бадьоро заперечив:
Не може цього бути!
Це ж чому?
А тому!
А от і може!
А от і не може!
Може!
Не може!
Хто плавав ти чи я? Відповідай!
А де ж ти підводний човен узяв?
Я сам збудував!
Це ж як?
А отак! руба відповів Павлусь, хоч і сам до тієї миті про спорудження підводних човнів ще нічого не відав.
Та не будемо викладати усю цю суперечку паперу не вистачить. До того ж хіба, ми ніколи не чули на вулиці хлопячих суперечок? Аж по самі вуха наслухалися. Тому розповімо саму суть (свідком Оленка!), яка зясувалася у тій двосторонній словесній бійці. І ось, якщо спертися на фантастичний суднобудівельний досвід Павлуся, підводний човен не так уже й важко спустити самотужки з хатніх стапелів.