Так от: причина падіння Місяця на Землю полягає у тому, що я раніше дуже любив брехати, хоч зараз уже не люблю! Я брехав кожного дня! Чого тільки не вигадував! Ганьба і сором мені! І от одного разу я придумав дуже цікаву брехню про марсіян. Нібито вони прилетіли з Марса на літаючій тарілці, а я з ними зустрівся. Мої друзі не дуже-то вірили мені, тому мені й довелося усіляко заприсягатися, ніби я правду казав. Я й сказав:
Щоб на мене Місяць упав, коли я брешу!
Після того Місяць і почав валитися на Землю зі своєї орбіти. І от, коли ви надрукуєте мого листа, Місяць негайно повернеться на своє місце. Я це точно знаю, але про це не пишу, бо Ви все одно не повірите. Швидше друкуйте мого листа, і все буде гаразд, бо Місяць уже зробився завбільшки, як пять пятаків, і все більшає.
Вибачте за помилки, коли вони є, а коли вони є, то виправте їх, щоб Ваша газета не вийшла з помилками.
До побачення.
Хвалимон Павло Валеріанович,
учень 4-го класу.
А щоб потім не передумати, Павлусь одразу ж вклав листа до конверта, написав адресу редакції, зворотну адресу теж, щодуху побіг до пошти і поспішно вкинув листа до скриньки. Все! Тепер дійде Ху, аж на душі полегшало, ніби гора з плечей упала.
Вельми задоволений з себе, Павлусь неквапом повертався додому і мовчки пишався своїм героїчним вчинком. Під ногами весело порипував сніжок. Назустріч йому поспішали врятовані від, здавалося б, неминучої космічної катастрофи люди і навіть не підозрювали, що ото нишком поблискує на них окулярами їхній рятівник. Ого, такою кількістю порятованих не може похвалитися й рекордсмен Центральної станції по врятуванню потопаючих. Та хай! Хіба не трапляються у світі скромні, нікому не відомі герої?
А Павлусь таки герой. Він здійснив справжній подвиг. Не кожен, знаєте, наважиться написати на самого себе до газети (навіть до стінної), що він брехун. Для цього потрібно мати тверду вдачу, залізний характер і сталеву витримку. А Павлусь, будьте певні, ще й не таке здатний зробити задля щастя людей. Себе не пожаліє, а зробить!
Отак ішов собі Павлусь і, нікому не заважаючи, мовчки пишався. Хіба ж він знав, що його чекає зовсім несподіване лихо? Він навіть думки не припускав, що його щирий самокритичний лист не зупинить катастрофи, яка буквально зависла над бідолашною Землею. Ну, хто б міг наперед знати, що того листа взагалі не варто було надсилати? Було б однаково, якби він його зовсім не писав
Розділ 12, він же останній
Дорогий Павле!Твого щирого листа ми одержали. Однак надрукувати його в газеті, на жаль, не зможемо. Надто химерні у тебе уявлення про закони всесвітнього тяжіння. Вони антинаукові. Це й зрозуміло, адже ти їх ще не вивчав, бо їх проходять у старших класах. Вже скоро і ти їх вивчатимеш, якщо в жодному класі не лишатимешся на другий і на третій рік.
Але дуже похвально, що ти усвідомив негативну рису в своєму характері. Брехливість ганебна вада. Щоб остаточно позбутися її, ретельно підготуйся до самокритичного виступу на перших же класних зборах. Твої друзі охоче допоможуть тобі позбутися цієї негарної риси.
З привітом.
Підпис (зрозуміло, нерозбірливий).
Це що ж виходить?
Виходить, що ніхто не йме Павлусеві віри, ні Оленка, ні Васько, ані головний (найголовніший!) редактор.
Виходить, старий чаклун правильно казав, що брехня і правда в парі не ходять, а в парі йдуть неправда з кривдою. Мав дід рацію, коли цілком слушно йому, йолопу недолугому, втовкмачував: брехнею можна світ обійти, та назад не повернутися.
Що ж тепер робити? щодня у відчаї бідкався Павлусь і не знаходив на це пекуче запитання відповіді. Адже скільки я не виступатиму на зборах із самокритикою, це мені не допоможе. Бо однаково всі, кому я встиг набрехати, мене не почують О, найнещасніший я з усіх нещасних брехунів! Ой і ще тричі ой-йой-йой!
А час щодоби облітав земну кулю разом з несхибним Місяцем, все важчим і важчим, все ближчим і ближчим. Вночі стало світло, як удень.
На Землі тоді сталося ще багато змін. Повсюди на планеті запанувала напівневагомість, хоч і не повна ще, але вельми відчутна і дошкульна. Досить сказати, що припинилися ігри в футбол, бо як котрийсь із захисників вдарить на аут, то мяч летить аж у сусідній обласний центр. А скільки в газетах галасу було, коли Віталій Хмель невідпорно вдарив головою по воротах суперників на Центральному стадіоні Києва, а мяч влетів у сітку воріт на Великій спортивній арені в Лужниках. А один з англійських форвардів так загилив мяч, що той злетів аж до Місяця і вийшов на постійну навколомісячну орбіту. Та жодної користі з запуску цього шкіряного штучного супутника не було, бо в футбольні мячі, як відомо, не монтують електронну і телеметричну апаратуру. А футболісти теж не хотіли чекати на полі, поки мяч разом з Місяцем упаде на Землю.
Словом, занапастив Павлусь футбол!
В побуті теж зявилось багато незручностей. Візьмемо Павлусеву матір. Скільки вона клопоту мала, коли, скажімо, варила звичайнісінький суп. Суп у каструлі парував, а пара підкидала кришку аж до стелі. Доводилося їй причавлювати кришку грубезною цеглиною. Звісно, краще було б використати для цього важку чавунну праску, але їх негайно порозкуповували хатні господарки. А електропраска для супу була непридатна, бо одразу б відсиріла і вийшла б з ладу.