Ви чули? Само собою, Павлусь обурився. Отак у житті трапляється. Ідеш до нього, як до друга, щоб врятувати від наглої передчасної загибелі, а він тобі меле, немов з гарячки, брехлом називає
Рятувати його чи не рятувати?
Звісно, після таких образливих слів цього не варто було робити! Хай гине, коли йому так хочеться! Так йому і треба! Зрештою, хто через нього мало не втопився? Але з другого боку, якщо цього хвалька, а нині ще й конструктора В-І з колиски не врятувати, у космічній катастрофі загине безліч безневинних. Людство ніколи не подарує Павлусеві цих ні в чому не повинних жертв. Навіть посмертно йому ніхто не вибачить цього нечуваного злочину. Але щоб Павлусь через одного цього хвалька відповідав перед усім людством за цілу космічну катастрофу? Та ніколи в житті! Дзуськи! Не бути цьому! Нізащо!
Слухай, ти, грізно набурмосився він, я правду тобі кажу. Ти памятаєш, як я розповідав про марсіян?
Будь певен! пробурчав у відповідь Васько.
Так от, ніяких марсіян не було! Я все набрехав. А щоб мені повірили, усім казав: Щоб на мене Місяць упав, коли я брешу. Місяць і почав валитися з орбіти на мене
Васько з підозрою глянув на нього.
Ти що, зовсім здурів? З глузду зїхав? тривожно запитав він. Збожеволів, так? і лагідно порадив: Тобі, Павлику, лікуватися від брехні треба
Та я правду кажу! у відчаї заволав Павлусь. Саму правду і нічого іншого, окрім правди! Він нервував, бо йому самому власні слова видавалися безтямними. Це мене старий чаклун так зачарував!
Васько з виряченими очима позадкував від нього і насторожено зупинився за спинкою вертольота В-І.
Тепер Місяць тільки тоді повернеться на орбіту, волав Павлусь, коли я перед усіма, кому брехав, визнаю свою брехню. І в цілковитому розпачі він сказав таке, чого зовсім не збирався казати: Допоможи мені, Васько! Може, ти пригадаєш, кому я ще наплів про марсіян? Бо я не дуже памятаю
Він з надією дивився на друга. У Васька ж чудова память, бо він відмінник!
І що ви думаєте?
Васько на хвильку замислився, а потім, на диво точно, точніше за будь-яку, хай навіть найдосконалішу, електронно-лічильну машину, понуро відповів:
Всім
Розділ 11, в якому оповідається про те, що було потім
Всім! Всім! Всім!
Всім Павлусь брехав!
Васько сказав саму правду. Хоч і гірку, але правду. У нього якось так виходить, що він ніколи не бреше. Примудряється якось.
Ех, таки Васько мав рацію! Ех, Павлусь таки брехун і до того ж нещасний Хіба ж усіх, кому Павлусь набрехав про марсіян, тепер пригадаєш? Хіба ж він усіх запамятовував? До того ж хоч деяких і запамятав, але перед ними нині неможливо повинитися. Приміром, Сергій Ковальчук поїхав з батьками аж на Північне коло, аж у місто полярних шахтарів Норильськ. А Павлусь і йому встиг набрехати! Ну, як за таких несприятливих умов змагатися навперегони з невблаганним Місяцем? А старий чаклун недвозначно застеріг, що для порятунку слід визнати свою брехню перед усіма, без жодного винятку. Таки причавить Місяць Павлуся усією своєю велетенською масою! Нема порятунку
А дорогоцінний час минав.
Земне тяжіння до того послабшало, що горобці літали високо, мов орли. Славнозвісний ангорський кіт Досифей, вихованець Павлуся, ганяючись за горобцями, легко вистрибував з самої землі аж на дахи сімнадцятиповерхових будинків. Оленка вже вижимала таку вагу, яку колись ледве долав сам чемпіон чемпіонів Леонід Жаботинський. Васько кружляв над школою на своєму саморобному вертольоті В-І. А переможець багатьох Олімпійських ігор, найкращий стрибун світу, подолав недосяжну колись планку на висоті 39 метрів 99 сантиметрів 98 міліметрів. У переможному інтервю видатний спортсмен прямо сказав:
На черзі сорокаметровий рубіж!
Жах!
Від цілковитої безпорадності Павлусь мучився. Павлусь страждав. Павлусь нарікав на свою лиху долю. Добрехався, негіднику! І хтозна, чим би уся ця історія завершилася, якби одного разу на перерві (великій) Васько не почав, як звичайно, похвалятися:
Одного разу я прочитав у газеті обяву
Але далі Павлусь уже не слухав. Його наче осяяло. Ось він порятунок! Павлусь напише в газету! Його лист надрукують, а газети читають всі! Отже, він перед усіма, навіть перед незнайомими людьми, визнає, що він брехун.
Стривай, стривай Що ж це виходить?
Виходить, що Павлусь має власноручно ославити самого себе на цілий світ безсоромним брехуном?
Ще цього йому бракувало! Нема дурних
Але ж як все-таки бути?
Та коли Павлусь дізнався, що його славнозвісний ангорський кіт Досифей уже не стрибає на сімнадцятиповерхові будинки, а перестрибує їх, що Оленка перевершила колишні рекорди абсолютного чемпіона світу Леоніда Жаботинського, що Васько не лише літає на вертольоті В-І, а ще й катає на ньому своїх друзів, що неодноразовий герой Олімпійських ігор подолав сорокаметровий рубіж усе це поклало край його ваганням.
Того ж історичного дня Павлусь героїчно сів за письмовий стіл і мужньо написав такого листа до піонерської газети Промінець:
ЛИСТ
головному (найголовнішому) редакторові
Шановний товаришу редакторе, добрий день!
Ви мене не знаєте, а я вас знаю, бо передплачую і читаю Вашу дуже цікаву газету. От недавно прочитав статтю дійсного члена-кореспондента професора тов. Вітрила-Жагельського В. О. Загадкова таємниця про падіння Місяця на Землю. А для мене то ніяка не загадка і ніяка мені не таємниця. Я про це падіння все знаю. А більше про це ніхто нічого не знає, бо я знаю один-єдиний на весь світ. Навіть усі вчені світу такого не знають, що знаю я. Вибачте, що так багато пишу слово знаю, бо іншого такого ж слова я не знаю.