Павлусь поблажливо передрік:
Скоро вижиматимеш ще більше разів.
Ну, це ясно, охоче погодилася Оленка, бо я щодня тренуюся.
Це що! Скоро ти вижиматимеш цілий трактор, пообіцяв Павлусь. Будь-якою рукою хоч лівою, хоч правою. А потім, ніби між іншим, недбало докинув: А хочеш, я тобі відкрию одну таємницю?
Таємницю?! зраділа Оленка, бо всі хлопчаки і дівчатка над усе в світі полюбляють таємниці.
Ще й яку! вихваляв свою таємницю Павлусь. Такого ти ще в житті не чула і почуєш першою. Ото здивуєшся!
Слово даю: я нікому-нікому! заприсяглася Оленка.
І правильно, схвалив її рішення він. Це така таємниця, що тільки я мушу про неї розповідати. От зараз скажу у тебе очі на лоба полізуть!
Ну, то кажи!
Павлусь нахилився до Оленки і, як змовник, на саме вухо їй зашепотів:
Памятаєш, як я розповідав про зустріч з хоробрими марсіянськими космонавтами?
Ще б пак!
Так от: то були зовсім не марсіяни!!!
А хто?! вибалушила на нього очі Оленка.
І Павлусь врочисто повідомив:
Ніхто! Хочеш вір, хочеш ні, а нікого не було. Я тоді все набрехав
Новина справді була приголомшлива. Це ж нечувано почути від Павлу ся визнання у власній брехні! Такого ще ніколи не бувало. Оленка сторопіло дивилася на нього, а коли оговталася, то тільки й спромоглася промимрити:
Яка ж це таємниця? Усі і так знають, що ти брехун
Хто брехун? щиро обурився Павлусь. Я брехун? Та я кажу тобі чистісіньку правду: ніхто не прилітав! Я брехун Ти ще спробуй пошукай такого брехуна, як я! Що ти знаєш? Може, я правду сказав, щоб урятувати тебе від неминучої і страшної загибелі!
Якої ще загибелі? зовсім розгубилася Оленка.
А отакої! розбурхався Павлусь. Як торохне по тобі Місяць, тоді дізнаєшся! Та не бійся я тебе врятую. Я його зіштовхнув з орбіти, я ж його й назад поверну.
Ти?!
Я! гордо випростався Павлусь.
Тьху на тебе, сказала Оленка. Аби ти знав, як мені набридли твої дикі брехні
Від гніву Павлусь аж затрусився.
Які брехні? Я тобі цілком серйозно кажу! заволав він. Ех, ти! Хіба з тобою можна нормально розмовляти? Краще я піду Васька рятувати від неминучої загибелі! Бувай! І він рішуче попрямував на вихід.
А Оленка зухвало гукнула йому вслід:
Чао! і ще висолопила свого довгого язика, хоч це, безумовно, жодній дівчинці не личить.
Так, що не кажіть, а це нелегке і неприємне діло займатися самокритикою. Якби не падіння Місяця, Павлусеві й на думку б не спало братися за таке невдячне діло. Де це бачено, щоб людина сповна розуму ходила по знайомих і паплюжила сама себе? Та ще свідомо наражалася на різні образливі слова Сказитися можна!
Йшов Павлусь до Васька у вельми кепському настрої. Вже не знав, з чого й розмову починати. Васько не Оленка, він таке скаже, що ого! Краще й не слухати! Та що поробиш, коли безжальний чаклун поклав таку невблаганну умову?
Васька Павлусь захопив за предивною роботою. Розкуйовджений, у своєму спортивному одязі хлопець з засуканими рукавами зосереджено вовтузився навколо легенької очеретяної колиски. Вона стояла посеред кімнати на Васькових лижах. До споду її було припасовано фанерну коробку, на котрій великими фіолетовими літерами було виведено: Акумуляторна скринька, а з тильного боку спинки защіпками для білизни була причеплена табличка з загадковим написом В-І. З обох боків спинки товстим мідним дротом були надійно прикручені бамбукові лижні палиці. Коли Павлусь зайшов, Васько у поті чола свого саме мостив на гостряки цих палиць по електровентилятору, немовби садовив їх на палі.
Що це ти робиш? запитав Павлусь, радіючи, що розмову про марсіян можна трохи відкласти.
Сам бачиш монтую вертоліт, з неприхованим захопленням відповів Васько. Це буде вертоліт В-І.
А що таке В-І?
В це я, а І конструкція перша, з неабиякою пихою пояснив юний конструктор.
Але Павлусь із сумнівом мовив:
А хіба ж він літатиме? Де ти візьмеш мотор і пропелери?
А вентилятори навіщо? запитав Васько.
Справді, навіщо? запитав і Павлусь.
Щоб літати ось навіщо!
На вентиляторах?! здивувався Павлусь.
А що тут такого? ніби про звичайнісіньку річ, сказав Васько. Скоро земне тяжіння до того послабшає, що й вентилятори потягнуть. І вїдливо додав: Це тобі не підводний човен з бочки для квашених кавунів, а справжній вертоліт В-І. Я на ньому щодня в школу літатиму. А сідатиму на даху. Щоб усі бачили!
Здорово! вихопилося в Павлуся, бо це була прекрасна нагода здалеку почати осоружну розмову про марсіян. Подумати тільки: якби не я, ти б свій вертоліт ніколи не змайстрував.
Це ще чому? визивно запитав Васько.
Павлусь охоче пояснив:
А тому! Ось послухай. Якби не поменшало земне тяжіння, тобі і на думку не спало б робити вертоліт з вентиляторів. Так? Так. А чому поменшало тяжіння? Бо Місяць наблизився до Землі. Так? Так. А хто зіштовхнув Місяць з орбіти?
Ну, хто? Хто? роздратовано напосів авіааматор.
Я! велично вирік Павлусь.
Як і слід було чекати, після цих слів Васько аж закляк і не скоро повернувся до тями. Він тільки стояв поряд зі своїм В-І і ошелешено кліпав очима. А коли отямився, то насилу прохрипів:
Брехло ти нещасний, ось ти хто!