Земля під її ногами
здригнулася. Вона втратила рівновагу і впала. Підхопилась негайно.
Праву руку в багнюці розітнув уламок скла. Вогонь погас, притлумлений її болем.
«Сконцентруйся!»
Зверху спускалося сітчасте плетиво павутини. Хитромудра атака.
Варта метнулась назад. Павутина суперника черкнула її накидку і обсмалила.
Дівчина повернулась назад у коло. Незнайомець спробував одразу затиснути її випадами з обох боків.
Вона присіла й уникнула їх. Але кучерявий нахаба смикнув павутинки на себе і земля знову здригнулася.
Сильний. Меткий.
Варта підвелась повільніше, ніж хотіла. Вона кинула смугу шоку поперед себе, хоча вже відчувала запаморочення.
Нахаба виріс поруч. Ліва рука прийняла його атаку і спалахнула болем. Крові не було. Але Варті здавалось, що хтось викручує їй кістки, перетираючи їх у порох.
Ілюзорний біль.
Вона зойкнула і відсахнулась, проте встигла черкнути лінію атаки просто перед носом суперника.
Хвиля відштовхнула світляка назад.
Він приклав руку до чола.
Кров дзебеніла, заливаючи його обличчя.
Підводячись, світляк хитався. Його рука шукала опору, якої в колі не було.
Варта почувалася певніше. Ще атака. Павутинка швидко виросла з пораненої руки. Пульсуючи в такт з її уривчастим диханням, вона метнулась до суперника і шокувала його таки слабким струмом. Сильний їй не підкорявся.
Чаклунка перетнула коло за два кроки і...
«...Якщо ти відмовишся співпрацювати, я вбю тебе...»
...зненацька темні очі суперника блиснули іронією крізь пелену крові.
Варта здавила його шию сплетеними павутинами й щосили стисла, примусивши мага застогнати від болю.
Але до моменту, поки нахабний світляк не підняв зранену руку, засвідчуючи свою поразку, чаклунку не покидало відчуття, що він дав їй час на останню атаку. І покірно чекав на неї.
Вона не почула, як оголосили кінець. Але знала, який результат. Двоє з трьох заступників Алхімеї перемогли. Отож, фіналу не буде. Отож, Люцем змушений переступити через свою гордість і тепер проситиме вибачення у Аллі. Отож...
Вартусю! Дикоросла, від котрої вже пахло ягідною наливкою, налетіла на неї і ледь не збила з ніг, обіймаючи. Я ні на мить не сумнівалась! Ти йому жодного шансу не залишила, одразу видно моя школа!
Молодець! поплескав її по плечу Тайфун і загрозливо примружив очі. Я б того світляка взагалі розтер по землі.
Варто, ми шоковані! залопотіла віями Ружичка, подружка Дикорослої. Ти валиш як профі-кілер!
Так-так! кинула Ромашка. Як профі-кілер, якого напоїли кавовим лікером із мятною наливкою!
Спасибі... усміхнулася Варта до відьом. Вона не була певна, чи остання заувага це комплімент, чи вона, на думку Роми, виглядала надто недолугою тоді, в колі. Та це вже не грало ні найменшої ролі.
Дякую, Молібден, який важко спирався на плече свого брата Ферума, не сказав більше нічого, але Варта прекрасно розуміла його почуття зараз, після такої незрозумілої поразки ще й на очах у всіх.
Їй кортіло більше розпитати в Моля про його химерну битву з Люсент, проте алхімік заледве стояв на ногах. З перебинтованої голови сочилася кров. Очі хворобливо палали.
Тобі треба додому і зцілення, спохмурніла Варта.
Я сам знаю, що мені треба, Молібден раптом огризнувся і швидко потягнув Ферума геть.
Не очікував, не очікував, Морт швидко прослизнув повз них і стримано посміхнувся. Але ти показала всім. Так тримати, він клацнув язиком. Якщо вийде.
Варта машинально кивнула йому. Її здивувало, що маг прийшов подивитися на дуель. Він недолюблював Аллі, а Макса взагалі боявся як вогню через старі, ще підліткові сутички...
Інші підходили привітати Варту із блискучою перемогою. Навіть кілька світляків несміливо висловили їй своє захоплення. Чаклунка помітила віддалік Максиміліана та Аллі, які говорили з Люцемом і Люсент. Алхімея посміхалася недобре, але кивала на слова світляків. Врешті, зиркнувши перед тим на своїх, чи ніхто не дивиться, Люцем понурив голову й повільно, натужно опустився на коліна просто в багнюку.
Варта відвела погляд. Це справа його і справа Аллі. Нічого їй дивитися на чуже приниження. Внутрішня темрява впивалася перемогою, і цього досить.
А де той кучерявий? дівчина ковзнула поглядом юрбою в пошуках свого суперника.
А біс і три чорти його знають! проспівала Дикоросла й схопила подругу під лікоть. Ходи-ходи! Сьогодні велика гулянка! Нема тобі часу перейматися за те одоробло, яке десь теперка збирає свої кістки
докупи!
«...якщо ти відмовишся співпрацювати, я вбю тебе...»
Дівчина стріпнула головою, проганяючи навязливу думку зі сну. Врешті, ким би той нахаба не був, вона його перемогла.
Закрий пельку, відьмо, простогнав той.
Сонечко Моль не любить мене! картинно заскиглила Дикоросла, обіймаючи його за шию.
Спокійно, відьмо, кинула тепер Аллі. Випиймо ж це зілля...
Це найкраще зілля зцілення, яким я особисто шалено пишаюся! перебила її Ружичка, що саме принесла дволітрову пляшку, наповнену по вінця болотно-зеленкуватим пійлом.
Хтось стулить пельки цим відьмам чи мені за це взятися? пробубнів Максиміліан.
Аллі вдихнула і намірилась продовжувати, але тут у двері ввалився Ферум. За ним, кволо посміхаючись, увійшов Мельхіор, третій брат Аллі.