Моль, крила ще не пообривали? проспівала Люцемова сестра, розминаючи пальці.
Молібден не відповів, зреагувавши на юнацьке прізвисько лише іронічною посмішкою.
Він покладе її, видала Дикоросла впевненим тоном. Хоча б тому, що я тут.
Варта посміхнулася попри те, що хвилювання затоплювало її. Подруга добре знала про погляди брата Аллі у свій бік. Настільки добре, що це ставало постійною причиною кпинів та пліток під час шабашів молодших, якими керували Ромашка з Ружичкою. Але відьми ніколи насправді не віддавали своє серце нікому.
Молю, якщо ти її завалиш, за мною сюрприз! Дикоросла раптом протиснулася вперед, зірвала із себе смугасту майку і замахала нею в повітрі, мовби транспарантом підтримки.
Не порушувати
межі кола! процідив крізь зуби світляк-спостерігач, поки його напарник та інші темні валилися зі сміху.
Оголосили початок.
Алхімік зірвався праворуч. На місці, де він щойно стояв, пробігли іскри струму.
Люсент опустила руку, стріпуючи з неї залишки енергії.
Повільно, Молібден клацнув пальцями і кресонув двома шматками крейди щось просто в повітрі, ніби хотів отримати іскру. З його боку розтеклися тонкі нитки, які зіткнулися за спиною світлої.
Люсент тільки недбало глянула на замкнене коло й підняла руку вгору, ніби замішувала нею щось у небі.
Нитка атаки Молібдена торкнулася її шкіри і... Варта очікувала, що зараз бризне кров. Що на світлячку накинеться біль. Що сестра Люцема осяде на землю, скована павутиною, якої вона й не намагалась уникнути.
Але тут щось сталося. Щось дивне.
Люсент продовжувала стовбичити з піднятою рукою, обертаючи її та згрібаючи павутину в одне складне плетиво. Нитки атаки не торкалися її або ж не приносили жодної шкоди, а викликали тільки поблажливу посмішку на губах світлячки.
Здивований гомін пробігся колом.
Та вона використовує свою тінь! Це заборонено! кинув Тайфун загрозливо і вже почав пробиватися вперед.
Смію зауважити, шановний пітьмавий, що я ні краплі не тінь, відповіла йому Люсент спокійно, не розплющуючи примружених очей. І ви зможете впевнитися в цьому, як тільки я переможу.
Варта перевела погляд на Молібдена. Чому він не нападав? Чому спинився?
Його що, заціпило? Дикоросла вчепилася гострими нігтями в руку подруги так, що ледь не проколола їй шкіру. Але схоже, що так і було. Другий заступник і брат Аллі завмер, ніби заморожений. Крейда вислизнула з його пальців. Коли на його голову опустилася закручена атака Люсент, він не зробив ні кроку, щоб її уникнути, ні руху, щоб захиститися.
Крові не було.
Молібден просто повалився обличчям на землю і не підводився довгі півхвилини. Обидві сторони очікували в тиші. Напруга зависла в повітрі. Врешті спостерігачі визнали програш заступника Аллі. Дикоросла гукнула щось скрипучим голосом до своїх відьом, і вони всі кинулися до алхіміка. Тайфун і Ферум допомогли винести непритомного Молібдена з кола.
Він програв.
Один-один.
Варта розуміла, що настав її час. Що зараз найвідповідальніший момент. Що необхідно хоч зубами, але видерти перемогу.
Бо інакше у фіналі зійдуться Аллі й Люцем. І ніхто не заборонить їм битися на смерть.
Але всі ці думки звучали дуже глибоко всередині. А на поверхні билась інша думка: вона вже бачила це. Магія, що відмежовує атаки і паралізує суперника. Магія, якої ніхто не повинен мати у своїх руках, і все ж...
«...Якщо ти відмовишся співпрацювати, я вбю тебе...»
... і Варта з боку Алхімеї! оголосив спостерігач.
Руки друзів одразу виштовхнули її уперед. Чаклунка кілька разів міцно стиснула кулаки, щоб оживити приплив крові до замерзлих пальців, і звела погляд на свого суперника.
Трясця... мимоволі зірвалося з її вуст.
Цікаво ж ти бажаєш удачі, хмикнув хлопець зі сну, закладаючи неслухняні кучеряві патли за вуха. Ну, що ж, і тобі не вмерти, дуже нехороша темна.
Хлопець зі сну осміхався хижо. Якогось біса він тут. Він її суперник. Ким би цей виродок не був, головне перемогти. Усе інше потім.
Якщо після битви підеш зі мною, я тобі піддамся, прошепотів він, наблизившись до неї на надто небезпечну відстань.
Не сподівайся, Варта скористалася цією нахабною близькістю і схопила суперника за барки.
Вона дала собі мить, щоб зануритися в темряву. І тут же хвилювання розчинилося.
«Ти знаєш, що робити, Вартова», шепнув внутрішній голос.
«Увімкнути біль», відповіла Варта, відчуваючи, як клекоче плетиво павутини, перетікаючи з її рук просто під шкіру суперника. Так найкраще. Найдієвіше. Прямий контакт, який змусить світляка пошкодувати про кожне-кожнісіньке слово...
Секунда. Друга. Третя...
«Вимкнути біль», наказала чаклунка і, увімкнувши підсилення, відштовхнула мага. Проклятий світляк вже не осміхався. Він вилетів із кола саме на порожньому місці стику між світлими й темними і тарахнувся спиною об плетену загорожу архівної вежі. Самотній ліхтарик над воротами захитався неспокійно і блимнув.
Варта! Розтрощи його! промайнув позаду крик Дикорослої.
Суперник зводився на ноги важко. Чекати втрачати час.
Дівчина теж вистрибнула з кола. Павутина вогняного закляття обійняла її руки.
Маг зник.
Чаклунка кинула кругову атаку, очікуючи нападу зі спини.