Три мисливські ліхтарі! Чому три, якщо для будь-якої експедиції вистачило б одного або два чи принаймні три маленьких?.. Невже черешняки мали подорожувати і вночі? Чи їхній похід мав іншу мету, досягнути якої не можна без ліхтарів?.. І, врешті, що ж то за таємниця експедиції черешняків?
2
«Ну, скажи, будь ласка, куди ви йдете в експедицію? Я нікому не скажу, ні словечком не прохоплюсь. Навіть перед Цомбі»
І отак весь час, навіть щосекунди, якщо вдасться. Врешті-решт вона не витримає і скаже одну-єдину фразу, приміром отаку:
«Так, причепо! Ми йдемо ось туди, ясно?»
Туди, за задумом Тіка, означало б місце експедиції, число, одне слово все.
Але чорнявка з косами і з очима, колір яких вона позичила в неба, була нечувано вперта. Вона й сама не могла б пояснити, звідки в неї стільки сили триматися. Білявий шибеник невтомно й постійно підточував її, мов вода камінь, нерви дівчини страшенно напружились, однак вона знаходила в собі сили дивитись на свого братика байдужим поглядом,
ніби й не бачила його. Аби він підійшов хоч трішечки ближче, вона нахилилась би йому до вуха й кричала б десять годин підряд те, що він заслужив. Але малюк жодного разу не зробив небезпечного кроку. Він ходив собі околяса віддаля, переконаний, що перемога найкраща його подруга.
Побачивши Віктора біля воріт, Марія зрозуміла, що нарешті їй випало кілька вільних хвилин: Тік відчував якийсь незбагненний страх перед Віктором, страх, якого йому ніколи не вдавалося ні подолати, ні приховати. Тому Марія весело пішла назустріч гостеві, побачивши, що братик чкурнув кудись звідси, підібгавши хвоста, а за ним услід Цомбі піднявши свого хвоста знаком запитання.
Господи! Коли ми вже підемо? Певно, навіть четвертовані не зазнають більших мук на колесі Ух-х! Добре, що ти прийшов!
Віктор дещо підозрював про те, що відбувається між Марією та її братиком. Аби позбавити її від навязливої думки, він прикинувся, ніби не чує слів дівчини, і відразу заходився переповідати останні новини тобто хвалитися трьома мисливськими ліхтарями. А вже потім відкрив і мету несподіваних відвідин:
Треба переписати таємний шифр. Може статися, що він потрібен буде нам у кількох примірниках.
А навіщо нам багато примірників? здивувалася Марія.
Мені не дає спокою одна думка, відповів Віктор трохи знічено. Вона якась неясна, будь вона неладна, це радше передчуття, згодом усе проясниться, Маріє. І прожени оцей плаксивий вираз з обличчя. Усе, що я можу тобі сказати, це те, що нам слід ужити всіх завбачливих заходів, і один із них переписати шифр.
Марії не треба було пояснювати кілька разів. Вона дуже добре знала Віктора, може, навіть краще, аніж інші черешняки; зокрема, знала, що Віктор не запитує, аби тільки запитати, і що він не любить говорити про неясні речі. Тож вона подалася виконувати доручення: хутко побігла до хати, розвіваючи коси на вітрі, а Віктор, чекаючи її, стежив за витівками Цомбі.
Десь посеред подвіря пса ніби охопило шаленство. Він то задирав голову, то піднімав хвоста, то ставав у стійку, то робив сальто-мортале, то качався по траві, то неймовірно швидко бігав навколо якогось невидимого центра. І все це на дуже маленькому клаптику, жодного разу не переступивши його, ніби ним диригував якийсь великий диригент.
Роздратований Маріїн голос відвернув увагу Віктора від собаки:
Неймовірно! Я не можу знайти зошита! Я ж сама поклала його на полицю між книжками!
А може, ти переклала його в інше місце, навіть не помітивши цього? Таке трапляється
Я добре все памятаю! стиснула Марія кулаки. Я не торкалася до нього. Але якщо ти вважаєш
Марія перевернула догори дном усе помешкання, а потім почала знову все спочатку. Ще раз перешукала в шухлядах, зняла кожну книжку з полиці, перекидала газети, перевірила навіть батькові папки й шухляди. Нема ніде. Вона спробувала відчинити масивну дубову шафу з книжками, в якій інженер Флореску тримав свої робочі книжки. Шафа була замкнена. Але Марія знала, що там не може бути її зошита. Батько тримав свої речі в довершеному порядку, і щоразу, знайшовши щось зайве поміж своїх речей, хай навіть звичайнісінький шматок паперу, він не тільки повертав його Марії чи Тікові, байдуже кому воно належало, а й завжди вичитував обом.
Не залишився необстеженим жоден, навіть найменший закуточок приміщення. Під кріслами, під столом, під килимами Марія дивилася повсюди, але ніде й сліду зошита. Розгнівана до краю, безсила, вона знову вискочила до Віктора.
Нема! Я передивилась уже все Мені хочеться вити!
Коли ти востаннє тримала його?
Позавчора, після свята. Я зробила там кілька нотаток. Поклала його на полицю, туди, куди кладу завжди, і відтоді не виходила з хати. Навіть у Йонела не була вчора. Мама поїхала з міста, і квартира залишилась на мені. Якби тато не прислав телеграми, що приїжджає, я не могла б йому сказати, що йду на екскурсію.
А він справді прибуває, справді? стурбовано спитав Віктор.
Цілком точно Але якби він навіть не прибув, це все одно нічого не змінило б. Якщо тато дозволив іти, то це закон. Він ніколи не бере назад слова.
Я не про це думав усміхнувся Віктор. Хто залишиться з Тіком?