Цього року, почав він, ми мали два кандидати на почесну премію. В обох у них однакові дані, обидва мають бездоганну поведінку. Один учень восьмого класу, другий одинадцятого. Але традиція школи не дозволяє видавати дві премії. Після тривалого розмірковування ми зупинили свій вибір на тому кандидатові, котрий, окрім численних позитивних якостей, довів, і в школі, і поза школою, що йому притаманний високий дух побратимства. Відтак, можемо з гордістю додати, що наш вибір схвалив із щирим розумінням лауреат цієї премії минулого року.
Почесну премію присуджено Вікторові.
Коли черешняк піднявся на сцену, жінка в першому ряду, охоплена нечуваною радістю, штовхнула ліктем жінку в капелюшку:
Ой який же він розумний, цей хлопець! Він часто приходить до нас, часто й ночує разом із моїм сином. Вони найкращі друзі.
Ви радієте так, ніби ви його мама! сказала приголомшена жінка в капелюшку. Неймовірно!
У нього, бідолахи, нема мами. Тільки тато Отой високий чоловік, що поступився мені місцем, він недавно розмовляв з вами
Йонелова мама відчула, як у неї заворушився капелюшок на голові, або точніше голова під капелюшком.
Премія канцелярії була присуджена без жодних коментарів: альпіністський костюм від льодоруба до черевиків, мабуть, найкращих черевиків, які будь-коли хто-небудь бачив у місті. Щасливчика звали Теодору Теодор, або Урсу, як його називали і в школі, і поза нею. Соромязливий, зніяковілий, спітнілий, червоний, мов жар, Урсу спускався зі сцени з повними руками. Черевики звисали у нього в руках, мов гарматні ядра. Коли він проминав перший ряд, почувся схвильований голос жінки в чорному:
Пильнуй, синку, щоб не загубити
Розділ шостий
1
Але зараз було літо, і можна ходити босоніж по шовковистій траві на полях або по мякому піску на стежках.
Урсу повернув до сонця розгублене від згадок обличчя. Обличчя кістляве, з правильними рисами, надто передчасно змужніле, але лагідне завдяки великим очам, чистим, неймовірно голубим. Він затулив очі рукою, потім повернув їх до затінку, де стояли черевики. І ніби побачив їх уперше. Зрадівши, мов дитина, він хутенько натягнув вовняні шкарпетки на ноги, погладив їх своїми велетенськими долонями, потім повільно, ніби в сповільненому кіно, почав узувати черевики.
У вікні в нього за спиною зявилося бліде усміхнене обличчя матері. Жінка тихо кивала головою, важко зітхала, але погляд, яким вона стежила за сином, усе розумів. І голос у жінки був лагідний:
Облиш, синку, черевики, бо ти відпозавчора нічого
більше й не робиш. Попорав би краще в хліві!
Блискавичним рухом Урсу скинув черевики з ніг і, не обертаючись, пожбурив їх у відчинене вікно хати. Але така метаморфоза відбулася з ним не через материні слова, а тому, що в воротях несподівано постав Йонел.
Ти мені приніс щось? трохи спантеличено зустрів його Урсу.
Йонел не одразу відповів на запитання, а тільки дивився ошелешено, часто кліпаючи очима. Одягнений Урсу був аж надто дивно: на ньому тільки шорти, а на ногах вовняні шкарпетки аж до колін.
Що з тобою, Урсу?
Нічого. Я трохи займався гімнастикою
Гімнастикою?
Так А чого ти дивуєшся?.. Я тренувався на перекладині Спеціальні вправи з перекручуванням і підтягуванням
На перекладині? У вовняних шкарпетках?
Урсу лиш тепер збагнув, чому дивується Йонел, і враз відчув, як щоки його спалахнули. На щастя, йому спала на думку рятівна ідея.
Ого! Ти навіть уявити собі не можеш, як гарно тренуватись на перекладині у вовняних шкарпетках. Усі чемпіони так роблять, але це по секрету
Йонел вимушений був задовольнитися цим поясненням, особливо тому, що в своєму житті не виконав жодної вправи на перекладині. Звідки ж йому знати таємничі звичаї акробатів!
Ти приніс щось? повторив Урсу запитання.
Замість відповіді Йонел показав йому напхом напханий портфель, який він досі тримав, сховавши за спиною. По-справжньому зрадівши, Урсу схопив приятеля за руку, і вони обидва пішли до дощаного хліва, що тулився до хати.
Йонел аж згоряв від нетерплячки здивувати товариша, бо ж мав чим. Виклично тримаючи портфель обіруч біля грудей, мов неоціненний трофей, він подався вслід за Урсу до хліва. Тісне дощане приміщення з покоробленими стінами, з перекошеним дахом, з густим плетивом павутиння по кутках було перетворене на справжній храм. Тут було ну чисто все, необхідне туристові, тобто групі туристів. Як грунтовно готувалися черешняки до походу! Що було в цьому хліві? Рюкзаки, льодоруби, мотузки, сокири, лопати, молотки, цвяхи, скоби, мішки, коробки та багато іншого добра.
Побачивши все це, зібране в одному місці, не можна було не спитати себе: невже щось забули юні дослідники? І треба бути дуже обізнаним, аби помітити брак чогось, без чого неможлива експедиція. І саме ця річ була в Йонела у портфелі.
Гість, дуже вражений і втішений цікавістю та нетерплячкою, з якою Урсу дивився на портфель, відкрив його, ніби виконуючи якийсь ритуал, і дістав із нього три дуже гарні ліхтарі та дюжину круглих батарейок.
Урсу щосили ляснув правим кулаком по лівій долоні: так він висловлював свою найвищу радість. Лише його власна долоня здатна була витримати удар такої сили. Всяка інша перешкода була б зруйнована. Хлопець був дуже радий. Скільки разів він зупинявся перед вітриною магазину в центрі міста, щоб помилуватися тими ліхтарями, великими, завтовшки як людська рука! Вони до болю захоплювали його, і він навіть не уявляв собі в такі хвилини, що невдовзі ліхтарі стануть власністю черешняків і навіть зберігатимуться у нього в хліві.