Скажи й мені! Чому ти такий егоїст?
Дан відповів йому одразу ж, теж пошепки:
Ми не на математиці й не на історії, ясно? Але ти теж можеш підняти руку, тебе все одно ніхто не питатиме.
Ага!.. Отже, ти теж не знаєш
На останній парті Урсу ніби горів у вогні. Обличчя його спалахнуло й почервоніло, мов жар, руки пекли аж до нігтів, ба навіть нігті горіли жариною. Кулаки билися між собою під партою, наче хотіли випробувати силу один одного. І хоча він був у тому стані, коли одним ударом міг розтрощити парту, проте йому не вдавалося підняти бодай на півметра над партою руку й розпрямити пальці на той загальний знак, коли учень знає відповідь.
Учитель пошукав його поглядом і знайшов. По невидимих антенах уловив невимовне хвилювання учня. І може, вперше, відколи вчителював, на нього накотилася хвиля остраху, а разом з нею й рішучість, яка дедалі прибувала на силі. Він не дивився на витягнуті руки на передніх партах, на учнів, які завжди можуть правильно відповісти. Хвилювання хлопця з останньої парти було надто велике; його страждання, важке й мовчазне, заслуговувало ризику. І тут учителеві здалося, ніби це він сам іде на вирішальний екзамен.
Відповість нам Теодору Теодор
Урсу підводився так, ніби його хтось тримав за ноги, і цей хтось схопив його невидимими кігтями ще й за горло. Хлопець щось пробелькотів і замовк.
Ми чекаємо! нагадав йому суворим тоном із кафедри вчитель.
Урсу глибоко вдихнув, і його слова почали дедалі впевненіше падати в тишу, переповнену подивом:
Думаю, що це внаслідок дії води Тобто, знаєте, як би це вам сказати Вода діє Знаєте якщо вода розширює тріщини в напрямку вапнякових шарів, печера набуває видовженої форми вона, знаєте, створює ніби довгі й не дуже високі зали А якщо вода розмиває тріщини ті, які падають Ну, як вам сказати?.. Знаєте, оті
І коли Урсу рубонув рукою повітря, учитель, хвилюючись дедалі більше, допоміг йому:
Вертикальні
Отож вертикальні, заспокоївся Урсу, вертикальні в напрямку до напластувань, тоді утворюються тобто так, утворюються високі й вузькі ніші
Ніби вивільнившись із лещат, Урсу напружив мязи на грудях, жадібно вдихнув чисте повітря, яке, він відчував, увірвалося через вікно. На обличчі в нього заграла якась вимушена усмішка, особливо після того, коли інстинктивно підніс руку до чола й переконався, що воно мокре й гаряче невідомо чому.
Як і щороку, вчитель підійшов потиснути руку учневі, який міг відповісти тільки так точно і правильно; хіба що цього разу він потиснув її трохи сильніше, ніж завжди. Аби не втратити справжнього задоволення, він ще й потайки обмінявся емоціями з учнем, якого вибрав в останню мить і який перетворив його острах у несподівану радість.
Давно прозвучав дзвінок, але ніхто його не чув. Навіть найбільші лінтюхи в класі, котрі й досі не могли отямитись від подиву, викликаного успіхом Урсу.
Учитель повернувся на кафедру, взяв журнал і по дорозі до дверей зупинився попрощатися з учнями:
Так І цього року я розлучаюся з вами задоволений. Може, навіть задоволеніший, аніж в інші роки. Я думав не тільки про цей подарунок, який ви мені сьогодні зробили, я думаю про силу всього класу. І мені здається, що ви перші, кому я кажу: це найкращий клас, з яким мені довелося зустрітися! Я певен, дехто з вас уже обрав собі шлях у майбутньому, але я не хочу силувати вас стрибати туди завчасу.
Я хотів би, щоб ви прожили повно, жваво, схвильовано, вільно ці неповторні роки, коли мрія й фантазія не визнає жодних перепон, коли кожен удар серця дарується цілому світові. Я знаю: дуже багато речей і людей довкола вас здаються вам таємничими, навіть якщо насправді вони елементарно прості. Може, ви бачите все інакшим тільки завдяки перебільшенню, притаманному саме вашому вікові, котрий прагне надати найбільшої ваги будь-якому жестові, хоч би який простий він був; є щось гарне в цьому, бо все підпорядковане намірові чи бажанню дарувати дуже багато. Одна мить або один жест можуть концентрувати в собі всю твердість і всю нашу віру, навіть якщо цей жест чи ця мить тримаються на мрії, на фантазії. Але мені приємно думати, що велика правда, вища справедливість пробуджуються у вас тоді, коли ви помічаєте, що вас оточують таємниці: будь-яка річ, будь-яка істота приховують у собі диво І я бажаю вам упізнати якомога більше таких див за ті вільні дні, які у вас попереду
І в повній тиші вчитель, трішечки згорблений, з двома пучечками білого волосся на скронях стомленими кроками вийшов із класу. Учні підвелися. І ще довго після цього в класі ані руху, ані звуку,
Розділ другий
1
Кімната належала Штефанові, братові Трясогузки, містилася вона на мансарді триповерхової вілли у східній частині міста, біля перехрестя. Одна з вулиць, яка проходила там, називалася Черешневою, і з голубої кімнати видно було, мов на долоні, весь квартал Черешень. А це одразу зясовує багато чого.
Гість Сергій прибув на місце зустрічі раніше за «господаря» й чекав уже з півгодини перед віллою. Чекав легко сказати. Бо він метушився, мов горобець, і якби мав піря, то весь час був би настовбурчений і колючий. Бідолаха! Він ходив так, ніби ступав босоніж по приску, а голова його наче розгвинтилася в плечах. Ліва рука розлючено стискалася на кожному кроці, але права ні на мить не відривалася від грудей. Зошит із неоціненним скарбом обпікав йому пальці, а той шалапут Трясогузка швендяє хтозна-де. І що міг написати Віктор?.. Запитання доймало його, не полишало ні на секунду. Через нього він навіть не пообідав, а проклятий Трясогузка