Сьогодні ми помандруємо у світ, про який ви знаєте дуже мало, світ прихований, темний, загадковий, він, здається, вже давно цікавить декого із вас Так Спробуємо проникнути на певний час у світ печер
Віктор подивився навколо. Усі черешняки розкрили зошити. Всі перетворилися на зір і слух. Потім подивилися на вчителя, той зустрів їхні погляди і відповів їм усмішкою батьківською, теплою, майже ніжною.
Мандрівка понесла слухачів у фантастичний світ звабливий, повен дивовиж. Велетенські зали, мов справжні палаци, чудернацьки прикрашені візерунками з криги й вапняку, з мармуровими атолами чи з кришталевими гірляндами, переходять в інші зали, схожі на місячний пейзаж, потім розбігаються в незліченні ніші й коридори, які впираються в морок і загадковість. І весь час голубі стрічки підземних річок, глибоких і холодних чистих озер з нерівними берегами, подекуди пробиваються до світла тріщини, іноді трапляються небезпечні обвали, гамірливі водоспади, і знову зали й лабіринти, постійна водяна нитка Аріадни. І всі, геть усі підземні дива налякано відкривали свої таємниці. Описи іноді пересипалися поняттями, законами й точними формулами, які були для учнів мов цілющі ліки. Олівці давно завмерли в руках. Останні слова давно сказані, але щойно змальовані картини перекочувалися в головах усіх, мов відлуння в печерах.
У тиші, що запала після оповіді, між черешняками почали літати записки, але жодну з них не було написано звичайною абеткою черешняки спілкувалися між собою азбукою Морзе. Тільки-но й собі Віктор узявся за ручку, як перед ним опинилася записка Лучії з позначкою: «д. д. швидко». Він приголомшливо швидко прочитав її: «Увага! За тобою Сергій списує все, що пишеш ти. Але ти не переживай, він лише щойно почав. Ще раз: увага! Лучія».
Віктор не повернув голови, щоб не виказати сигналу попередження, одержаного від Лучії. Він дістав із кишені дзеркальце, закріпив його між книжками й відтак бачив, що відбувалося ззаду. Сергій справді став жертвою страшного хвилювання: з усіх сил намагався не пропустити жодного знаку Віктора, які той робив у зошиті або в записці.
Черешняк замислився на мить, і йому враз сяйнула якась думка. Він перегорнув сторінку в зошиті й на чистому полі почав мережити лінії й крапки. Аби він подивився в дзеркало, то побачив би, що Сергій ретельно списує з його зошита, так недбало покладеного. Лучія, котра не могла бути в ролі безсилого свідка, послала ще одну записку з іще схвильованішою позначкою: «д. д. д. д. д. швидко!» Але Віктор надто поринув у свої думки і в писанину, аби звернути увагу на розлючену записку. Він і далі писав, сидячи в незручній позі, зіпершись на лівий лікоть і схилившись наліво, ніби спав чи згадував щось, а зошит із лініями й крапками, відкладений праворуч, не становив ніякої перешкоди для Сергія.
Вкрай розлючена поведінкою й нерозважливістю Віктора, Лучія вже не послала записки, як спершу надумала була, а вдалася до іншого засобу, певнішого й надійнішого. Вона тихо підвелася з-за парти і, кинувши миттєвий погляд по класові, підійшла до Віктора й забрала зошит, якого черешняк щойно готувався закрити. Але все це, очевидно, сталося надто пізно, бо позад Віктора Сергій набрав уперше в житті вигляду ангела. Радість, задоволення, невинність, особливо невинність можна було прочитати в нього на обличчі. Усе, що писав Віктор, він точнісінько перекатав собі в зошит і, аби вберегтися від усіляких можливих несподіванок, засунув його за пазуху, відчуваючи свій скарб при кожному подиху.
Загадкові заняття учнів урвав голос учителя:
Перш ніж сказати: «До побачення!», я хотів би зробити для вас невеличке випробування. Воно особливе, в ньому ніхто не зобовязаний брати участь. Якщо результат буде позитивний, дуже добре; якщо неточний або негативний, ніхто вам не докорятиме. Випробування стосується передовсім вашої логіки, і я ще раз наголошую: в ньому можуть узяти участь тільки добровольці.
Хвилювання охопило майже весь клас. Усі добре знали цю звичку вчителя щоразу під кінець року ставити учням особливо складне питання, ніби додатковий екзамен, якого не можна було відбути, просто напруживши память. Звичка була добре відома, цієї події чекали з хвилюванням, острахом і нетерпінням, бо
щоразу питання, які давалися для розвязання, були інші. І майже за чотири десятиліття учитель не зазнав невдачі у своїх спробах, і це не випадковість, адже він щороку сам вибирав клас, учня або учнів, які мали пройти через незвичайний екзамен.
Були і хвилювання, і неспокій, і хвиля страху в класі. Але й голос учителя звучав схвильовано.
Гаразд Оскільки дехто залишився під враженням чи, може, із мріями про світ, з яким ми маємо розлучитися, повернімося ще раз у цей світ і спробуймо пройти по ньому іншими дорогами, дорогами розуму. Отже, коротко: як пояснити утворення одних печер із широкими просторими залами, а інших із вузькими, високими й довгими нішами? Не забудьте суттєвої речі: багато, дуже багато разів ми знаходимо обидва феномени в одній і тій самій печері.
У класі запала цілковита тиша. Здається, чутно було, як калатають серця. Учитель повільно сів на стілець і окинув поглядом учнів. Тиша наближалася до тої миті, коли ось-ось мала вибухнути. Звідкись нетерпляче виткнулася Йонелова рука. Потім тихенько, майже байдуже Вікторова. За ним підняли по черзі руки Лучія, Дан, Марія. За спиною Віктора Сергій пильно втупився в підручник, навіть не подумавши, що там відповіді не знайдеш. У другому кінці класу Трясогузка штовхнув Дана: