Поздоровляю вас, товаришу Зуб, тільки пожалійте мою шию.
Всі весело зареготали, і Зуб ще раз потиснув кожному руку.
Ой, хлопці, який же я радий!
А де ж Юра? спитав старшина.
Зуб прочитав листа вголос.
В гори! Гори тут скрізь! Як же далі шукати? спитав хтось із матросів.
Дійсно, де шукати Юру в горах, які тягнуться на три з половиною тисячі кілометрів уздовж узбережжя? Таємнича приписка незрозумілою мовою могла б, напевно, пояснити, куди пішов Юра. Але її ніхто не міг перекласти.
23 вересня, отже, вчора. Тільки вчора Юра був тут, замислено сказав Зуб. Ну що ж, будемо розшукувати, додав він твердо і встав.
Вже смеркало, коли товариші повернулися на катер, щоб на світанку вирушити назад до району. Від східного скелястого берега глухо долітав грім прибою. Море, зовсім чорне в темряві, неспокійно коливалося, ніби великий чорний спрут. Зуб стояв на палубі і збирався спуститися до каюти, коли далеко в морі показалися вогні.
Судно ліворуч по носу! гукнув штурвальний у рупор до старшини.
За хвилину вся команда була на палубі і стежила, як вогні все швидше і швидше наближалися до берега і потім зникли за мисом в напрямку Строкатих Скель.
Чиє це судно? Хто міг бути в таку пору в цих місцях? виникало в кожного питання.
Ранком, коли Зуб прокинувся, старшина розповів йому, що о четвертій годині ранку невідоме судно повернулося назад і зникло в морі. Заклопотаний своїми особистими справами, Зуб скоро забув про таємничого гостя у бухті Строкатих Скель.
Катер швидко йшов до райцентру, і Зуб, витягши листа, в сотий раз перечитав незрозумілу приписку. В районному центрі є перекладачі, і він довідається, що означають незрозумілі слова.
ТАЄМНИЧА ШХУНА
Шхуна викинула якір і простояла на рейді рівно чотири години. За цей час з неї було перевезено шлюпкою на берег двадцять вузьких довгих і сорок коротких ящиків, кожен вагою рівно в один пуд. Зворотним рейсом шлюпка навантажила з берега дванадцять мішків, після чого якір було вибрано, і шхуна зникла в напрямку на південний схід.
Четверо людей, які прийняли вантаж, цілу ніч обмотували ці ящики в оленячі шкури і зв'язували їх ременем по два, щоб можна було нав'ючити на оленів. Як тільки стало світати, пакунки були покладені йа оленів, і валка зникла в горах.
Цієї ж ночі радіостанції в бухті Нагаєво і в бухті Гіжіга спіймали шифровану радіограму і встановили, що її передано з судна в районі бухти Строкатих Скель. Командир, прикордонної охорони узбережжя, якому негайно була передана радіограма, перешифрувавши її, в той же день переслав у Москву і Хабаровськ, поклавши оригінал до теки, де вже лежало вісім випадково спійманих, але однаково шифрованих радіограм.
Другого дня командир охорони одержав від вищих органів наказ по радіо:
«В районі бухти Строкатих Скель вивантажено зброю для диверсійного акту. Наказую виявити місце, де заховано зброю, та заарештувати людей, що прийняли її. Вкупі з радіостанцією Гіжіга стежте за передачами проміжних станцій».
Того самого дня уповноважений товариш Петров, нашвидку зібравши в чемодан найпотрібніші речі, вийшов на катері морської охорони до того райцентру, на території якого розташована бухта Строкатих Скель.
НА БЕРЕЗІ РІКИ
Я поїду з вами, сказав він, махнувши рукою до гір, що нерівними зубцями вирисовувалися на обрії.
Залишивши про всякий випадок записку, мандрівники вирушили в путь.
Знову Юра йшов понад бистрою річкою по пухнастому килиму з жовтого листя. Стежки з ведмежими слідами вже не здавалися такими страшними, як учора. Зустріч з людьми, які так привітно поставилися до нього, давала йому впевненість у своїх силах. Зникло важке почуття самотності. Вдихаючи холодне осіннє повітря, він вдивлявся у безмежні пасма гір і знову відчував себе дослідником невідомих країн, а на серці було так надійно і спокійно, ніби за ним ішов увесь його піонерський загін.
Орочі їхали попереду на оленях, поглядаючи на річку, де пливла за течією дохла і напівжива кета. Річка то розливалася спокійними широкими плесами, то, звужуючись, гриміла на порогах і перекатах. У воді відбивалися схили гір, вкриті суцільними заростями кедрівника, і тоді коло берегів вода здавалася зовсім зеленою.
Юро! гукнув Гаврило і показав рукою на перекат.
Серед каміння, що виступало з води, хлопчик побачив спину великої рибини. Напружуючи всі сили, б'ючи плавниками по воді і по камінню, рибина намагалася перелізти мілке місце. Сильна течія кидала її назад, але через хвилину знову з води показувалася блискуча спина з чорним плавником.
Кета! здивовано вимовив Юра і зупинився. Раптом рибина пружно вистрибнула з води і, перелетівши перекат, сховалася в хвилях.
Юра встиг побачити загнутий гачком ніс кети і строкате в червоних і чорних смугах її тіло.
«Стара кета», подумав він, пригадавши, як приймачі солоної риби викидали геть ту, в якої був загнутий ніс і строката шкіра. Батько пояснював йому, що кета, коли входить з моря в річку, вже нічого не їсть. Що довше вона йде по річці, то більше худне і змінює свій зовнішній вигляд. Із срібно-білої вона стає строката, а далі й зовсім чорна. Ніс загинається вниз, виростають зуби, горбиться спина.