Тут сама природа допомагає кеті виконати своє завдання виметати ікру і тим дати життя тисячам нових маленьких кетинок. Природа зробила кету страшною на вигляд, і це лякає водяних хижаків, що полюють на кету й її ікру.
Юра дивився, як нові й нові рибини йшли через перекат, то переповзаючи, то перестрибуючи через мілке місце, охоплені непереможним прагненням піднятися вгору по течії, щоб десь у затишному струмку покласти ікру.
Ведмідь! промовив Гаврило і показав Юрі на свіжий ведмежий слід. Слід, схожий на відбиток широкої людської ноги, блищав на чорній стежці, біля самої води.
Гаврило вказав на сонце, потім на захід і підморгнув Юрі. Той нічого не зрозумів, але кивнув на знак згоди.
Тьов! Тьов! крикнув Гаврило на оленя, і подорожні рушили далі.
Через кілька хвилин Юра побачив на березі вішала для сушіння кети, а коло них на узліссі юрту.
Джу , сказав Гаврило, показуючи на жовто-бурий конічний намет, з якого підіймався димок.
Олені прискорили крок, і незабаром обидва орочі і Юра, зігнувшись, один за одним влізли в юрту.
Дві жінки, з яких одна була сліпа, і хлопчик враз схопились на ноги.
Здорово, промовили приїжджі і потиснули по черзі руки спочатку старій сліпій жінці, потім молодій, а потім хлопчикові.
Юра стояв, не знаючи, що робити.
Здорово, сказала молода жінка і подала йому руку.
Хлопчик і друга жінка повторили привітання.
Всі посідали, і Юра з цікавістю оглядав незнайому обстановку. Юрта була зовсім маленька, вкрита закопченими, дірявими оленячими шкурами.
Він згадав батькове оповідання про те, що орочі роблять свої юрти з оленячої замші.
«Невже це замша? думав хлопчик, оглядаючи жалюгідні, всі в дірках, брудні від сажі шматки шкури. Як несхожі вони на ту замшу, що з неї шиють рукавички!»
Гаврило розповідав щось жінкам, весь час поглядаючи на Юру, і ті співчутливо кивали головами.
Серед юрти яскраво горіло багаття. Над ним висіли казан і чорний закопчений чайник. На підлозі, вкритій зеленим гіллям кедрівника, були постелені старі і витерті оленячі шкури, а під самими стінами з оленячої замші, складені скриньки, сувої з постіллю, мішки з господарським скарбом.
Мача,
сказав Гаврило, звертаючись до Юри і показуючи пальцем на чорнявого хлопчика одних літ з Юрою.
Мача крізь вузькі щілинки очей з цікавістю поглядав на гостя.
Чорнявий хлопчик щось сказав до Юри по-своєму й привітно усміхнувся. Юра засоромився і, не знаючи, що робити, показав йому годинника. Батькового годинника, якого він узяв у той злощасний день, щоб не спізнитися йа пароплав.
Годинник, сказав Юра і приклав до Мачиного вуха.
Ой! Там щось живе! скрикнув Мача по-своєму, а Гаврило та Ілля зареготали.
Жінки з цікавістю оглядали і обмацували незнайому річ і, поки Гаврило пояснював, що це таке, прикладали годинника до вуха і слухали незрозуміле їм «тік-так».
Тим часом Віра, молода жінка, що була дружиною Іллі і матір'ю Мачі, витягла малесенький, низенький складаний столик і поставила його біля вогнища.
Вона витягла із скрині коробочки, зроблені з березової кори, і вийняла з кожної коробочки по чашечці. Поставила на столик блюдця.
Ілля, розігрівши плитку кирпичного чаю , відколупнув від неї крихітку, покришив її ножем, пом'яв у руці і всипав у чайник.
Жінка принесла знадвору юколи.
Чайрулі! кивнула старша жінка до Юри.
Юра зрозумів без перекладача і підсунувся ближче до столика.
Чай був без цукру, гіркуватий, але Юра з задоволенням випив чашку, закусуючи в'яленою рибою.
Поки подорожні чаювали, жінки поклали в казан свіжої риби, і через десять хвилин вона була вже на столику. Юра відкусив шматочок рибини і скривився:
Солі немає? звернувся він до господарів.
Всі дивилися на нього нерозуміючими поглядами.
Ая, казав Мача, демонстративно жуючи рибу, ая!
Нарешті Гаврило догадався, і стара, порившись у мішку, дістала пляшечку з сіллю.
«Якби ще хліба», подумав Юра, але посоромився просити і, присоливши рибу, став їсти без хліба.
Мача вирішив і собі присолити, але враз виплюнув, і його щиро здивований погляд ніби питав гостя:
Як ти можеш їсти отаке погане?
Дорослі сміялися.
Руські люблять солоне, пояснив Гаврило.
Юра згадав про свого тюленя, жир з якого він забрав із собою. Пам'ятаючи, як охоче їли його орочі, він поклав. свій гостинець на стіл.
Господарі взялися за ножі і, прицмокуючи від задоволення, ласували жиром.
Сам убив, показуючи на Юру, казав Гаврило.
Чакти! похвалила стара.
Віра погладила Юру по голові і щось запитала його по-своєму. Хлопчик хоч нічого не розумів, але відчув теплу ласку і згадав про свою маму.
«Бідна мамочка!» подумав він і засмутився.
Жінка, ніби вгадавши його думку, співчутливо похитала головою і ще раз погладила неслухняний вихор.
Джибжи! припрошував Мача, показуючи Юрі на тюленяче сало. Джибжи! І на мигах пояснив це слово, посилаючи в рот шматок за шматком.
Юра згадав, як узимку мати примушувала його пити риб'ячий жир, і йому аж занудило.
Я вже наївся, відповів він і відсунувся від столика.
Закінчивши з їжею, чоловіки, відкинувшись на мішки, складені попід стінами юрти, напівлежали, посмоктуючи люльки. Жінки прибрали посуд і теж задимили. Навіть Мача, якому було не більше тринадцяти років, і той витяг люльку і зовсім вільно, не соромлячись старших, запалив, як і всі.