Думаючи над тим, як переправити до бухти свою майбутню здобич, Юра прийшов до рибальні.
Суворий гірський краєвид відкрився перед ним. Гори чорні, сірі, жовті півколом обступили плаский берег бухти і заповнювали весь простір, скільки сягало око. Що далі від берега вони ставали вищі, втрачали свій природний колір і здавалися спочатку блакитними, а далі, на обрії, зовсім/синіми. І на цьому величному тлі рибальня здавалася чимсь зовсім маленьким і нікчемним. Дерев'яний каркас засолювального сарая, з якого зняли брезентове покриття, стояв сиротливо, біліючи тонкими кроквами. Контора промислу, де завжди так жарко топилася залізна грубка, тепер була зачинена, а двері підперті дрючком ознака, що хазяїна немає дома. Поодинокі чайки кружляли над косою і пронизливо квилили, шукаючи поживи.
Юра обійшов усю рибальню, з сумом постояв коло кабиці , де раніш був укопаний великий казан робітничої кухні. З глибини свідомості виринула згадка про батька й матір, і серце його болісно стиснулось. Відганяючи від себе важкі думки, він оглянув витягнуті на найвище місце човни. Серед великих баркасів знайшов маленького човника, видовбаного з суцільної деревини. Він був такий легенький, що Юра сам міг дотягти його до берега. Потім Юра обслідував рештки продовольства, вкритого брезентом, прив'язаним до міцно вбитих у грунт кілків. Тут було борошно, сіль, чай, ящик з сірниками. З голоду він не помре.
В конторі валялися на підлозі клапті паперу, драні черевики, уривки мотузків, що ними заврибальнею зв'язував свої речі, покидаючи бухту. На гвіздку висів забутий рушник. Годинник з опущеними гирями стояв, показуючи без десяти шість. Юра замів кімнату, розтопив грубку і, нашвидку поснідавши тюленячим м'ясом, вийшов з хати. Йому дуже хотілося якнайшвидше влаштуватися на цьому місці і обслідувати територію, де він був тепер єдиним мешканцем. Його вабило до лісу, що виднівся в далині, і до тундри, що починалася праворуч за крутим схилом. Там, як розповідали робітники, було багато ягід і озер з качками.
Юра йшов понад річкою по блискучому гострому камінню і вдивлявся у миготливі швидкі хвилі. Течія зносила в море дохлу і напівживу кету. Виметавши у верхів'ях ріки ікру, знесилена кета гинула, і вода несла її назад у море, звідки вона прийшла влітку.
Рибини, вкриті зеленим мохом, що встиг вирости на них за довгий шлях від верховини до гирла, були схожі на дровиняки. Окремі кетини ще не втратили зовсім життя і, напівмертві, ворушачи одним плавником, кружляли на поверхні води, доки не ставали здобиччю звіра і птахів, або поки не спускалися на дно та не заносились піском і дрібним камінням.
Юра проминув голу, затоплену припливом кам'янисту частину долини і вийшов до лісу. Листя вже опало з дерев і густим шаром, наче килимом, устеляло землю. До берега то тут, то там виходили з лісу стежки, і на них чітко виділялися ведмежі сліди, подібні до відбитка широкої людської ступні. Стежки губилися в лісі серед чагарника, високих пожовклих бур'янів, і Юрі здавалося, що ліс повен ведмедів. Табунець куріпок, вже зовсім білих, ознака близького снігу, фуркнув з заростей і зник за деревами. Коло самого берега хлопець сів на холодний камінь відпочити. Крізь прозору воду виднілося дно, і йому здалося, що каміння на дні рухається. Він став придивлятися і побачив, що то було не каміння. Цілий косяк великих рибин стояв на дні річки, повільними рухами плавників тримаючись проти течії. Це були запізнілі загони кети, що просувалися вгору річкою до джерел на нерест. А на поверхні води одна по одній пропливали вниз напівживі кетини, що вже виконали свій обов'язок і тепер сліпо кружляли по плесу, доки їх не прибивало до берега.
З-за повороту річки випливав запізнілий качиний виводок. Затаївши дух, Юрко, приготував рушницю і застиг, ніби приріс до каміння. Качки, тримаючись купи, швидко підпливали до Юри, не помічаючи його. Він націлився в найбільшу з них і стрельнув. Качка раптом стріпнула крилами і вслід за цим безсило розпустила їх по воді, зануривши у воду голову. Решта, сполохано крякаючи, поглядала довкола, але продовжувала пливти. І тільки коли Юрко зробив рух, перезаряджаючи гвинтівку, табун, несамовито б'ючи крилами по воді, знявся в повітря. Течія понесла вбиту качку, і Юра, не бачачи перед собою нічого, побіг вздовж берега, перестрибуючи через повалені дерева, через каміння і калюжі.
Нарешті аж коло узлісся качку таки прибило до корча, і Юра схопив її в руки. Це була його перша качка, і він все не міг на неї надивитися. Він чіпляв її до пояса, потім знову знімав і ніс у руках. І єдине, чого не вистачало, це нікому було похвалитися успішним полюванням.
Йому перехотілося йти зараз до тундри, і він попростував до рибальні.
Розтопивши грубку, хлопчик приліг на голих. нарах і непомітно заснув.
НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ
Здорово! сказав старий і усміхнувся, зрозумівши Юрин рух.
Здорово, повторив молодий і теж усміхнувся. Юра, засоромлений своїм переляком, тихо відповів на привітання. Люди враз перестали бути страшними, і Юра зрозумів, що це евени, або, як самі вони себе звуть, орочі, орочели, місцеві жителі, про яких він багато чував від робітників рибальні.