Капітан стурбувався:
Як же так? Старшину катера! гукнув він.
За хвилину зайшов старшина. Ні, останні два рейси він не бачив Юри. Ні, на останнім катері, він це добре пам'ятає, Юра не повертався на пароплав. Капітан викликав першого і третього помічників. Вони теж давно не бачили Юри. Обшукали весь пароплав. Хлопчик зник.
Зуб і капітан хвилину сиділи мовчки. Що ж робити? тихо сказав батько. Повернути пароплав назад, відповів капітан, і обшукати берег. Може, він десь заблукав і не встиг на пароплав? Зараз, капітан глянув на годинника, пів на дванадцяту. Ми йдемо сім з половиною годин. Завтра о восьмій ранку будемо в бухті Нігілян. Загалом, вважайте, пароплав затримаємо на добу.
Насувалася штормова погода, запас вугілля на пароплаві був малий: побоювалися, що пароплав не встигне зайти на всі риболовні промисли затоки Шелехова в Охотському морі, щоб забрати робітників і рибу. Дорога була кожна хвилина, а не тільки доба. Зуб знав це дуже добре, адже він керував цією справою. Чи має він моральне право затримати пароплав на цілу добу?
Вартість однієї доби простою пароплава сотні карбованців золотом, але я гадаю, що трест піде вам назустріч, сказав капітан.
Витрати чорт з ними! У нього є особисті заощадження, допоможуть і товариші, профспілка, щоб сплатити збитки за простій пароплава. Справа не в витратах. Ні. Адже ставилось під загрозу виконання плану, десятки робітників найдальших рибалень можуть залишитися зимувати на узбережжі, не забезпечені зимовим житлом, одежею і харчами. Сотні тонн риби, так потрібні країні, лежатимуть мертвим капіталом на березі.
Отака справа, сказав капітан і сумно зітхнув. Зуб, стиснувши руками скроні, мовчав. А може, і на березі немає Юри? Може, він упав у море і його тіло вже стало поживою морського звіра і риби?
Тільки отак: давайте наказ, і я поверну пароплав! рішуче сказав капітан, відчуваючи боротьбу, що відбувається зараз у душі Зуба.
А що б ви зробили на моєму місці? твердо спитав Зуб, дивлячись капітанові просто у вічі. Ви повернули б пароплав?
Капітан опустив очі.
Що зробив би я? Я я подумав би.
В двері каюти постукали. Ввійшов старший механік, або «дід», як звуть старших механіків на всіх пароплавах. «Дід» був ще молодий чоловік років тридцяти п'яти, з довгими вусами і добрими очима. Він узяв Зуба за руку і, хоч той зовні був зовсім спокійний, сказав:
Не хвилюйтесь! Будьте мужні.. Я певен, що Юра залишився на березі. З півдня він ні разу не забіг до мене, а коли б він прибув з катером, то, певно, двадцять раз побував би у мене в каюті. Тим більше, ви кажете, що ні рушниці, ні рюкзака в каюті немає. Не хвилюйтесь, все буде гаразд.
Капітан важко повернувся на кріслі:
Можна ще так зробити. Зразу, як прибудемо до першого промислу, ви візьмете катер і повернетесь до бухти Нігілян. Поки ми вантажитимемо рибу, ви відшукаєте хлопця. Я так зробив би на вашому місці.
Вірно, відповів Зуб.
Він потиснув руку капітанові та механікові і вийшов на палубу. Вітер міцнішав, і коло бортів з шелестом здіймалися хвилі. Підставивши обличчя холодному вітрові, Зуб застиглим поглядом дивився в темну, беззоряну ніч.
Повернувшись до каюти, він налив склянку холодного чаю і сів, стиснувши
долонями голову. Картини, одна важча від другої, поставали в його уяві, і він сидів не рухаючись, доки не почув легенького стуку в двері.
Товаришу Зуб, сніданок готовий!
Іду, спокійно відповів він і здивовано глянув на годинника. Так, дійсно, сім годин ранку.
Відставивши непочату склянку чаю, Зуб вийшов до кают-компанії.
Надвечір пароплав став на рейді біля селища і почав вантажити рибу, а ранком другого дня Зуб вийшов на катері розшукувати сина.
ЮРА ВЛАШТОВУЄТЬСЯ ЗИМУВАТИ
Юра встав і, потягаючись від ранкового холоду, почав збирати речі. За довгу безсонну ніч він передумав багато. Спочатку він був вирішив іти понад берегом до районного селища. Це було б найкраще, адже ж він зміг би принаймні сповістити про себе батьків. Але Юра згадав про глибокі й холодні ріки, в яких навіть улітку не купаються, і відкинув цю думку. Залишалося одне оселитися на порожній рибальні і чекати зимового шляху, коли берегом проїдуть перші собачі нарти з поштою або випадковим пасажиром.
Тепер його обсіла безліч турбот. Треба забезпечити себе харчами, паливом, подумати про одежу, щоб пережити довгі два, може, й три місяці.
Він спустився з свого сховища вниз і пішов до рибальні понад самою водою по тугому, схопленому ранковим морозом піску. Пісок приємно хрустів під ногами, пахло морем, а холодне, чисте повітря бадьорило хлопця. Юра підійшов до крайнього острівка і зупинився, приємно здивований. Понад сотню великих тюленів лежали на гладеньких, вилизаних морем камінних плитах і злякано витягали голови, побачивши людину. Першою думкою Юри було стріляти. Але, вже знявши з плеча рушницю, він роздумав: переправити великі туші морського звіра до рибальні буде нелегко, а тому сьогодні треба влаштуватися з житлом, наносити дров. Досить того, що він знає лежбище. Сполохані тюлені, незграбно рухаючись, стрибали в море, і незабаром островок спорожнів.