Усе гаразд, сказала Джорджа сердито, узявши у Енн хліб із сиром. Ти трохи не втнула дурість, і я копнула тебе, тож ми поквиталися. Звичайно, ти можеш поїхати з нами.
Енн майнула до хлопів, аби сказати, що все залагодилося, і через пятнадцять хвилин діти гуртом побігли на пляж. Біля човна стояв засмаглий хлопець-рибалка, віком років чотирнадцяти. З ним був Тіммі.
Човен готовий, Джорджо, мовив він з усміхом. І Тіммі теж готовий.
Дякую, відповіла Джорджа і сказала всім сідати в човен. Тіммі теж туди стрибнув, енергійно вихляючи довгим хвостом. Джорджа відштовхнула човен від берега, сама вскочила в нього й сіла на
весла.
Веслувала вона чудово, і човен швидко поплив синьою бухтою. День був гарний, і діти тішилися рухом човна. Тімоті стояв на носі й щоразу, коли здіймалася хвиля, гавкав на неї.
Він кумедно поводиться у негоду, сказала Джорджа, налягаючи на весла. Гавкає як божевільний на великі хвилі й дуже гнівається, коли вони плескають на нього. Він дуже добре плаває.
Правда ж, гарно, що з нами собака? вигукнула Енн, всіляко намагаючись спокутувати провину. Мені він дуже подобається!
Гав! відповів Тіммі глибоким голосом і повернувся, щоб лизнути Енн у вухо.
Я упевнена, він зрозумів, що я сказала, Енн була в захваті.
Звичайно, зрозумів, сказала Джорджа. Він геть-чисто все розуміє.
Ми підпливаємо до твого острова! збуджено повідомив Джуліан. Він більший, ніж я гадав. А ще онде замок!
Діти підпливли до острова й побачили гострі рифи навколо нього. Не знаючи проходу між ними, жоден човен або судно не змогли б причалити до скелястого острівця. Посеред нього, на невисокому пагорбі, височів зруйнований замок. Його мурували з великих білих каменів. Зруйновані арки, вежі та стіни ось усе, що лишилося від колись прекрасного замку, гордовитого й міцного. Тепер тут жили галки, а на горішніх каменях сиділи чайки.
Виглядає цей замок страшенно таємничо, сказав Джуліан. Добре б тут висадитися й розгледітися. Не кажучи вже про те, щоб заночувати пару ночей!
Джорджа припинила веслувати. Обличчя її пожвавішало:
Послухайте, а мені це й на думку не спадало! Провести ніч на моєму острові! Лише ми вчотирьох. Готувати їжу й уявляти, що ми тут живемо. Еге ж, чудово?
Атож, погодився Дік, захоплюючись островом. Гадаєш, твоя мати дозволила б нам таке?
Не знаю із сумнівом відповіла Джорджа. Може, й так. Ану спитай її.
А сьогодні можна тут висадитися? спитав Джуліан.
Ні, якщо ви хочете побачити затонулий корабель, відповіла Джорджа. Сьогодні ми повинні повернутися до підвечірка, а часу стане лише доплисти на інший бік острова Кирін і повернутися назад.
Ну, я дуже хотів би побачити кораблетрощу, сказав Джуліан, розриваючись між островом і трощею. Дай-но я трохи повеслую, Джорджо. Не можна, щоб ти увесь час веслувала.
Можна, відповіла Джорджа. Але я радо полежу в човні. Постривай, ось пропливемо повз скелястий відтинок, і ти зможеш сідати на весла до наступного небезпечного місця. Рифи в бухті достоту жахливі.
Джорджа і Джуліан помінялися в човні місцями. Джуліан добре веслував, але не з такою силою, як Джорджа. Човен плив, злегка погойдуючись. Вони обпливли острів й побачили замок з іншого боку. З моря руйнування здавалися ще більшими.
З відкритого моря віють сильні вітри, пояснила Джорджа. З цього боку від замку мало що лишилося саме румовище. Але тут у затоці є гарна гавань, треба лишень знати, де саме.
Незабаром Джорджа знову сіла на весла й трохи віддалилася від острова. Через деякий час вона відклала весла і подивилася на узбережжя.
А як ти дізнаєшся, що ми над затонулим кораблем? здивувався Джуліан. Я б нізавіщо не здогадався.
Ви бачите дзвіницю на суходолі? спитала Джорджа. Бачите там вершину пагорба? Якщо їх розташувати на одній лінії між двома вежами замку на острові, то ви опинитеся прямо над затонулим кораблем. Я в цьому переконалася дуже давно!
Діти побачили, що вершина далекого пагорба й дзвіниця справді утворюють одну лінію, якщо дивитися на них з-поміж двох старих веж острівного замку. Відтак вони почали уважно вдивлятися в морську глибінь, намагаючись побачити трощу.
Вода була абсолютно прозорою і спокійною. Брижів на поверхні майже не було. Тімоті теж дивився, похиливши голову набік і піднявши вуха, з таким видом, наче знав, на що слід дивитися. Діти розреготалися.
Ми зараз не зовсім над кораблем, сказала Джорджа. Зараз я візьму трохи ліворуч.
Гав! раптом озвався Тіммі й завихляв хвостом. І тієї ж миті діти щось зауважили у глибині.
Це затонулий корабель! у захваті вигукнув Джуліан, ледь не випавши з човна від збудження. Я бачу уламок щогли. Дивися, Діку, дивися!
Діти й пес упялися очима в прозору воду. За деякий час вони змогли розрізнити контури темного корпусу, з якого стирчала зламана щогла.
Він похилився на один бік, сказав Джуліан. Бідний старий корабель! Йому прикро лежати там, поступово розламуючись. Джорджо, я хотів би пірнути туди й оглянути його з ближчої відстані.
Чом би й ні? мовила Джорджа. У тебе ж є плавки. Я багато разів тут пірнала. Хочеш, пірну разом з тобою, якщо Дік зуміє втримати човен на місці. Бо тут є течія,