Як собака Тімоті був вельми далекий від досконалості. У нього були неправильні форми: голова завелика, вуха надто стирчали, хвіст задовгий, а про породу було шкода й мови. Але пес виявився таким невгавним, зичливим, незграбним і смішним, що діти одразу полюбили його.
О, мій любенький! вигукнула Енн, і пес лизнув їй ніс.
Який же він здоровезний! підхопив Дік і ласкаво поплескав Тімоті, через що той пішов вистрибом навколо нього як скажений.
Шкода, що в мене такого нема, зауважив Джуліан, який справді любив собак і завжди хотів мати власного пса. Джорджо, який же він гарний! Ти пишаєшся ним?
Дівчинка усміхнулася, і вираз її обличчя одразу змінився: став сонячним і гарним. Вона сіла на пісок, а собака пригорнувся до неї і лизькав їй руки та лице.
Просто обожнюю його, сказала Джорджа. Я знайшла його у вересовищі іще цуценям, рік тому, й принесла додому. Спочатку він мамі подобався, але коли виріс, почав бешкетувати.
І що він робив? поцікавилася Енн.
Ну, почав гризти усе підряд, сказала Джорджа. Чисто все пожував: новий килимок, який мама купила, її найгарніший капелюшок, татові капці, якісь папери тощо. А ще він гавкав. Мені подобається його гавкіт, а татові ні. Він казав, що вже шаліє від того гавкоту. Він побив Тіммі, а я розсердилася і нагрубіянила йому.
А тобі колись вичитували? спитала Енн. Я б не грубіянила твоєму татові. У нього дуже суворий вигляд.
Джорджа дивилася на бухту. Її обличчя знову спохмурніло.
Покарання мене не обходили, відповіла вона. Але найгірше було те, що батько заборонив тримати Тіммі вдома, а мама його підтримала й сказала, що Тіма треба з дому прибрати. Я плакала кілька днів, а я ніколи не плачу, бо хлопці не плачуть, а я хочу бути схожою на хлопця.
Іноді хлопці теж плачуть, почала Енн, дивлячись на Діка, який три-чотири роки тому був плаксієм. Дік штовхнув її у бік, і вона замовкла.
Джорджа подивилася на Енн.
Хлопці ніколи не плачуть, затялася вона. У кожному разі, я не бачила жодного плаксія і сама стараюся ніколи не плакати. Я ж не немовля. Але я не могла стриматися, коли Тіммі вигнали. Він теж плакав.
Діти з великою повагою подивилися на Тіммі. Вони досі не знали, що собаки можуть плакати.
Тобто ти хочеш сказати, що він плакав справжніми слізьми? з недовірою запитала Енн.
Ні, не зовсім, відповіла Джорджа. Він занадто мужній для цього. Він плакав уголос вив безперестанку і виглядав таким нещасним, що ледь не розбив моє серце. І тоді я зрозуміла, що не можу з ним розлучитися.
Що ж сталося потім? затамувавши подих, запитав Джуліан.
Я пішла до Олфа, мого знайомого хлопця-рибалки, вела далі Джорджа, і запитала, чи не може він потримати Тіммі у себе, якщо я віддаватиму йому усі мої кишенькові гроші. Він погодився, і тепер Тіммі живе у нього.
Тому в мене ніколи немає грошей усе йде на Тіммі. А їсть він дуже багато, еге ж, Тіме?
Гав! відповів пес і перекинувся на спину, дриґаючи волохатими лапами. Джуліан полоскотав його.
А що ти робиш, коли тобі хочеться цукерки чи морозива? поцікавилася Енн, яка витрачала велику частину кишенькових грошей на солодощі.
Нічого, відповіла Джорджа. Обходжуся без них.
Дітям це здалося жахливим: вони любили морозиво, шоколад і цукерки та споживали їх чимало. Вони із жалем упялися в Джорджу очима.
Може, інші діти, які граються на пляжі, пригощають тебе морозивом і цукерками? припустив Джуліан.
Я не дозволяю їм це робити, сказала Джорджа. Якщо я сама не можу частувати їх, нечесно брати щось у них. Тому я відмовляюсь.
Удалині пролунав дзвоник морозивника. Джуліан поліз до кишені. Він схопився і побіг, побрязкуючи монетами. За мить він повернувся з чотирма великими порціями шоколадного морозива. Одну він дав Діку, другу Енн, а третю простягнув Джорджі. Вона із сумом подивилася на морозиво, але відмовилась.
Ні, дякую, сказала вона. Ти ж знаєш, що у мене немає грошей на нього, тому я не зможу поділитися з вами і не можу брати нічого у вас. Недобре брати щось у інших, якщо ти не в змозі відплатити їм тим же.
Але у нас ти ж бо можеш брати, заперечив Джуліан, намагаючись вкласти морозиво в засмаглу руку Джорджі. Ми ж родичі.
Ні, дякую, повторила Джорджа. Хоча з вашого боку це дуже мило.
Вона подивилася на Джуліана синіми очима, і хлопець спохмурнів, намагаючись придумати спосіб, як змусити цю уперту дівчинку взяти морозиво. Аж тут він посміхнувся.
Послухай, у тебе є дуже багато цікавих речей, чим би ти могла з нами поділитися, якщо тільки дозволиш нам цим скористатися. Ти поділишся з нами, а ми поділимося з тобою, наприклад, морозивом. Згодна?
А що у мене є, чим я могла би поділитися? здивувалася Джорджа.
У тебе є собака, відповів Джуліан, поплескуючи по хребту великого брунатного двірняка. Ми б теж радо з ним вовтузилися, він такий милий! У тебе є дивовижний острів. Ми б дуже тішилися, якби вряди-годи ти з нами ним поділилася. І в тебе є затонулий корабель. Ми хотіли б його побачити, якщо ти дозволиш нам. Звичайно, морозиво та солодощі не йдуть ні в яке порівняння з усім цим, але було б добре піти на таку домовленість і ділитися одне з одним тим, що у кого є.