Ну ж бо, Джорджо, розкажи нам, яким чином ти стала володаркою острова, попросив Джуліан, узявши попідруч свою сердиту кузину.
Вона одразу відскочила від нього.
Не роби так, сказала вона. Я ще не вирішила, чи хочу потоваришувати з вами.
Гаразд, гаразд, сказав Джуліан, у якого урвався терпець. Хочеш ворогувати нехай. Нам байдуже. Але нам дуже подобається твоя матуся, і ми не хочемо, щоб вона вирішила, ніби ми не бажаємо з тобою дружити.
Вам подобається моя мама? перепитала Джорджа, і її яскраво-блакитні очі полагіднішали. Еге ж, вона мила? Ну, гаразд, я розповім вам, яким побитом острів Кирін став належати мені. Ходімо сядемо десь у куточку, де нас ніхто не почує.
Вони посідали у закутку піщаного пляжу. Джорджа подивилася на острівець у бухті.
Отже, так, почала вона. Багато років тому родина моєї мами володіла майже усією землею тут. Потім вони збідніли, і їм довелося продати велику її частину. Але острівець вони продати не змогли, бо вважалося, що він ні для чого не придатний, тим більше що замок багато років стояв руїною.
Не можу повірити, що ніхто не схотів придбати такий милий острівець! сказав Дік. Якби я мав гроші, без зволікань його купив би.
Від володінь маминої родини лишилися тільки наш будинок Кирін-котедж, ферма неподалік та острів Кирін, вела далі Джорджа. Мама каже, що коли я виросту, він буде моїм. Та оскільки він їй і зараз не потрібний вона ніби вже віддала його мені. Він тепер мій. Це мій власний острів, і я нікому не дозволю висаджуватися на ньому без мого дозволу.
Троє дітей видивлялися на неї. Вони повірили кожному слову Джорджі, бо очевидно було, що дівчинка каже правду. Подумати тільки мати власний острів! Тож, судячи з усього, їй дуже поталанило.
Джорджино, тобто Джорджо! вигукнув Дік. Я справді думаю, що тобі пощастило. Острівець виглядає таким гарним. Сподіваюся, що ти подружишся з нами і незабаром відвезеш нас туди. Ти не уявляєш, як нам цього кортить!
Що ж, може, й відвезу, сказала Джорджа, задоволена враженням, яке справила на дітей. Подивимося. Я досі нікого туди не возила, хоча деякі місцеві хлопці й дівчатка благали мене про це. Проте вони мені не подобаються, і я їх не возила туди.
Запала коротка мовчанка: діти дивилися на бухту, де віддалеки лежав острів. Настав відплив. Здавалося, туди можна добрести убрід. Дік спитав, чи можливо це.
Ні, відповіла Джорджа. Я ж казала, що дістатися туди можна тільки човном. Відстань до острівця більша, ніж здається, і там дуже-дуже глибоко. Крім того, він оточений рифами, й треба точно знати, куди веслувати, бо можна на них наскочити. Узбережжя там небезпечне, й під водою опинилося кілька затонулих кораблів.
Затонулих кораблів! захоплено вигукнув Джуліан. Очі його спалахнули. Отакої! Я ніколи не бачив старого корабля, що зазнав трощі. Там можна побачити такий корабель?
Зараз ні. Їх усі підняли. Окрім одного, на тому боці острова. Він лежить глибоко під водою. Видно лише зламану щоглу, коли веслувати над ним гарної днини й дивитися углиб. Цей корабель теж належить мені.
Цим разом віри не йнялося. Але Джорджа рішуче кивнула головою.
Авжеж, підтвердила вона, корабель належав одному з моїх прапрапрапрадідусів чи щось таке. Він віз золото, золоті злитки, на кораблі, а той зазнав трощі біля острова Кирін.
О-о-о! А що сталося з золотом? спитала Енн, й очі в неї при цьому були по яблуку.
Ніхто не знає, відповіла Джорджа. Гадаю,
його вкрали з корабля. Водолази пірнали, звичайно, але золота там не знайшли.
Чорт забирай! Звучить так захопливо! вигукнув Джуліан. Мені так хотілося б побачити затонулий корабель.
Ну, ми могли б рушити туди, скажімо, сьогодні післяобід, у відплив, сказала Джорджа. Вода нині спокійна й прозора. Щось зможемо побачити.
Чудово! вигукнула Енн. Хочу на власні очі побачити живий затонулий корабель!
Всі засміялися.
Ну, він не так щоб вельми живий посміхнувся Дік. А як щодо того, щоб викупатися, Джорджо?
Спочатку я маю піти й привести Тімоті, сказала Джорджа й підвелася.
А це хто такий? поцікавився Дік.
Ви вмієте берегти таємниці? спитала Джорджа. Ніхто вдома не має знати про нього.
Звісно, вміємо. Ну, яка ще таємниця? запитав Джуліан. Нам ти все можеш розповісти. Ми не докажчики.
Тімоті мій найбільший друг, пояснила Джорджа. Я не можу без нього. Але мати й батько не люблять його, і тому я переховую його. Зараз приведу його.
І вона побігла стежкою вгору. Діти спостерігали за нею. На їхню думку, вона була найбільш незвичайною дівчинкою у світі.
Хто ж цей Тімоті? міркував Джуліан. Якийсь хлопець-рибалка, якого батьки Джорджі чомусь не схвалюють.
Діти розляглися на теплому піску й узялися чекати. Раптом почувся дзвінкий голос Джорджі з кручі за ними.
Ходімо, Тімоті, ходімо!
Діти піднялися, щоб побачити так званого Тімоті. Виявилося, що це зовсім не хлопчик-рибалка, а великий брунатний двірняк з довжелезним хвостом і великою широкою пащею; здавалося, ніби пес усміхається. Він у цілковитому захваті вистрибом ходив навкруг Джорджі. Дівчинка бігла до них.
Оце Тімоті, представила вона свого друга. Правда ж, він сама досконалість?