Всего за 109 руб. Купить полную версию
Так, підтвердила старенька, це лишень книжка рецептів. Бачите імя на титулі Еліс Мері Сандерс. Це, либонь, моя прабабуся. Я знаю, що вона славилася своїми ліками. Кажуть, вона могла вилікувати будь-яку людину або тварину від багатьох хвороб.
Джуліан розчаровано мовив:
Шкода, що її почерк такий нерозбірливий. І вся книжка розвалюється. Вона напевно дуже стара.
Гадаєте, у сховку іще щось є? спитала Енн. Джуліане, піди-но й засунь ти руку, бо в тебе вона довша, ніж у Діка.
Мені здалося, що там більш нічого немає, сказав Дік. Місця там обмаль кілька дюймів позаду випалої цеглини чи каменя.
Гаразд, я застромлю руку і перевірю, сказав Джуліан. Усі знову пішли до передпокою. Джуліан просунув руку позаду зрушеної лиштви і провів долонею уздовж стіни до того місця, звідки вивалився камінь. Рука його пролізла в простір позаду, а довгі пальці почали мацати довкола у пошуках іще чогось, що могло б там виявитися.
І це щось справді там виявилось, щось мяке, пласке, на дотик шкіроподібне. Хлопчик швидко схопив предмет пальцями й обережно витягнув назовні, побоюючись, що від старості він може розсипатися.
Я щось знайшов, сказав він, весело блискаючи очима. Дивіться, що це таке?
Діти згромадилися навколо нього.
Схоже на татковий кисет, сказала Енн, помацавши знахідку. Форма така ж. А є щось усередині?
Це був темно-брунатний кисет, зшитий з мякої шкіри і дуже потертий. Джуліан обережно відгорнув закот і розгорнув кисет. Усередині ще залишалися крихти чорного тютюну, але було там і ще щось! На самому дні кисету лежав полотняний згорток. Джуліан вийняв його і розгорнув на столику в передпокої.
Діти їли очима знахідку. На полотні були якісь знаки та позначки не чорним, майже вицвілим атраментом. Але що воно таке, ніхто не розумів.
Це не мапа, нарешті мовив Джуліан. Більше схоже на якийсь код. Цікаво, що він означає. Добре б це розшифрувати. Тут напевне якась таємниця.
Заінтриговані діти витріщалися на полотнину. І яка у всьому тому ховалася таємниця? Що б це могло бути?
Вони побігли показати знахідку пані Сандерс. Та вивчала старовинну книжку рецептів, і обличчя їй світилося радістю, коли вона підвела погляд на схвильованих дітей.
Ця книжка просто диво! сказала вона. Я насилу розбираю почерк, але ось, наприклад, рецепт від болю в спині. Обовязково випробую його на собі. Мені наприкінці дня так болить спина! Ось послухайте
Але діти не бажали слухати рецепти від болю в спині. Вони поклали на коліна пані Сандерс шматок полотна.
Погляньте! Що це, пані Сандерс? Знаєте? Це було в такому ніби кисеті в отворі за лиштвою.
Пані Сандерс зняла окуляри, протерла їх і знову наділа. Уважно оглянула полотнину з дивними знаками.
Похитавши головою, сказала:
Ні, мені це не до тями. А це схоже на старий кисет. Гадаю, моєму Джонові він сподобається. З його старого кисету тютюн уже висипається. Цей теж старий, але ще послужить.
Пані Сандерс, а цей шматок полотна вам теж потрібний? з тривогою в голосі запитав Джуліан. Йому кортіло забрати його додому і як слід вивчити. Він був упевнений, що у позначках прихована якась хвилююча таємниця, і йому вкрай не хотілося віддавати тканину пані Сандерс.
Та забирайте його, паничу, якщо хочете, усміхнулася пані Сандерс. Собі я залишу рецепти, Джон отримає кисет. А ви забирайте цю стару ганчірку, якщо вона вам потрібна,
хоча мені не до тями, нащо вона вам здалася. А ось і Джон!
Вона почала говорити голосніше, щоб глухенький чоловік її почув:
Джоне, ось тут для тебе є кисет. Діти знайшли його десь за тією зрушеною лиштвою у передпокої.
Джон узяв кисет і обмацав його.
Дивний він якийсь, але кращий за мій, нарешті сказав старий. Ну, юнацтво, не хочу вас квапити, але зараз уже година дня, і вам час повертатися додому обідати.
Йой! вигукнув Джуліан. Ми запізнимося! До побачення, пані Сандерс, і дякуємо красно за печиво і цю стару тканину. Ми постараємося зясувати, що тут написано, і розповімо вам. Рушаймо мерщій! Де Тім? Тімоті, швидше сюди, ми спізнюємося!
Уся пятірка швидко вибігла надвір. Вони й справді спізнювалися, тож довелося здебільшого бігти, а через це розмовляти було важко. Але ранкові події так їх полонили, що вони походьма захекано все ж обмінювалися враженнями.
Цікаво, пихкав Джуліан, що ж таки означають позначки на ганчірці. Обовязково дізнаюся. Я упевнений, що це щось таємниче.
А ми комусь про це розповімо? запитав Дік.
Ні, сказала Джорджа. Тож тримаймо нашу знахідку в секреті.
Якщо Енн почне щось вибовкувати, копніть під столом, як ми це робили минулого літа, сказав усміхаючись Джуліан. Бідоласі Енн важко було припясти язика, і її часто доводилося штурхати ліктем або копати по нозі
Я ні слова не скажу! обурилася Енн. І тільки спробуйте копнути мене. Я тоді починаю кричати, а дорослі беруться розпитувати, що зі мною.
Після обіду будемо сушити собі голову над ганчіркою, сказав Джуліан. Закладаюся: якщо ми добре поміркуємо, відгадку знайдемо обовязково.
Ось ми й удома, сказала Джорджа. Не спізнилися. Привіт, мамо! Ми тільки руки хутенько помиємо. Ми чудово пробавили час!