Ну от, сказала міс Марпл, таким є кінець моєї історії. Звичайно ж, бідолашного старого забрали в божевільню. Він не міг відповідати за свої дії, і всі довідалися, як воно насправді було, і всім було дуже шкода Мейбл, і всі не знали, як залагодити свою провину перед нею, як виправдатися за несправедливі підозри на її адресу Але якби Джофрі у свою останню мить не зрозумів, яку мікстуру він проковтнув, і не намагався попросити, щоб йому негайно принесли протиотруту, то правду, мабуть, ніколи не пощастило б відкрити. Як на мене, то існують дуже виразні симптоми атропінового отруєння розширені зіниці очей і таке інше. Але звичайно ж, як я вже сказала, доктор Ролінсон був дуже короткозорий, бідолашний старий чоловік. І в тій самій книжці з медицини, яку мені захотілося прочитати, там я знайшла надзвичайно цікаві відомості, було написано про те, що симптоми харчового отруєння й отруєння атропіном дуже відрізняються між собою. Але я можу запевнити вас, що відтоді зі мною ніколи не було так, щоб я подивилася на купу свіжої пікші й при цьому не подумала про відбиток великого пальця святого Петра.
Запала тривала мовчанка.
Мій дорогий друже, сказав містер Петерік, мій любий і дорогий друже, ви справді незвичайна жінка.
Я рекомендуватиму працівникам Скотленд-Ярду консультуватися з вами в особливо складних випадках, сказав сер Генрі.
У всякому разі, тітонько Джейн, є одна річ, про яку ви не знаєте.
Ой ні, мій любий небоже, знаю, сказала міс Марпл. Це було перед тим, як ми мали вечеряти, чи не так? Коли ви з Джойс вийшли, щоб помилуватися призахідним сонцем. Там є одне дуже затишне місце, біля жасминового живоплоту. Саме там молочник запитав Енні, чи вона дозволить
йому зробити оголошення про їхній шлюб.
Нехай вам біс, тітко Джейн, сказав Реймонд. Не псуйте нам усю романтику. Джойс і я це не молочник та Енні.
Ось тут ти помиляєшся, любий, сказала міс Марпл. Насправді всі ми дуже схожі одне на одного. Але мабуть, на щастя не всі це добре розуміють.
Розділ cьoмий СИНЯ КВІТКА ГЕРАНІ
Господиня дому, у якому він був, подивилася на нього з цікавістю.
Відставний комісар Скотленд-Ярду гостював у своїх давніх друзів, полковника та місіс Бентрі, які жили неподалік від Сент-Мері-Мід.
Місіс Бентрі, з ручкою в руці, щойно запитала, кого б він порадив запросити сьогодні на вечерю як шостого гостя.
То й що? підбадьорила його місіс Бентрі. Коли ви були тут торік
Скажіть мені, запитав сер Генрі, ви знаєте таку собі міс Марпл?
Місіс Бентрі була здивована. Почути таке запитання вона зовсім не сподівалася.
Чи я знаю міс Марпл? А хто ж її не знає? Типова стара діва, ніби вихоплена з якогось давнього роману. Дуже мила особа, яка, проте, безнадійно відстала від нашої сучасності. Ви хотіли запропонувати, щоб я запросила на вечерю її !
Це вас дивує?
Трохи дивує, мушу зізнатися. Я ніколи б не подумала, що ви А втім, можливо, існує якесь пояснення?
Пояснення досить просте. Коли я був тут торік, ми взяли собі за звичай обговорювати загадкові події. Нас було пять або шість Реймонд Вест, письменник, започаткував цю традицію. Кожен із нас розповідав історію, розвязка якої була відома йому, але нікому більше. У такий спосіб ми ніби намагалися розвинути в собі здібності до детективного пошуку зясувати, хто з нас підійде найближче до істини.
І що ж далі?
А далі, ви мені не повірите ми майже не помітили, що міс Марпл приєдналася до нашої гри; але ми виявили велику чемність стосовно неї не хотіли засмучувати бідолашну стару леді. А тепер сіль усієї історії. Стара леді випереджала нас у кожному з випадків!
Ви жартуєте?
Запевняю вас, вона неодмінно приходила до істини так поштовий голуб завжди прилітає до свого голубника.
Але ж це просто дивовижно! Адже наша дорога старенька міс Марпл майже безвиїзно прожила все своє життя в Сент-Мері-Мід.
Справді так. Але, як стверджує вона, це дало їй можливість глибоко дослідити людську природу наче під мікроскопом, так би мовити.
Мабуть, у цьому й справді щось є, погодилася місіс Бентрі. Принаймні за таких обставин легше дослідити дрібязкові аспекти людської природи. Але навряд чи в нашому середовищі ми маємо якихось справді цікавих лиходіїв. Думаю, ми випробуємо її після вечері на історії про привидів, яку розповів нам Артур. Я буду вдячна їй, якщо вона розгадає цю таємницю.
А я й не знав, що Артур вірить у привидів!
О ні, він не вірить. Тому він такий стривожений. І трапилось це з його другом, Джорджем Прічардом, найпрозаїчнішою особою з усіх мені відомих. Для бідолашного Джорджа це справжня трагедія. Або ця надзвичайна історія правдива або
Або що?
Місіс Бентрі не відповіла. За хвилину чи дві вона сказала не зовсім доречно:
Ви знаєте, я люблю Джорджа, і всі його люблять. Неможливо повірити, що він але люди здатні на все, що завгодно.
Сер Генрі кивнув. Він знав краще, ніж міс Бентрі, на що бувають здатні люди.
Отож цього ж таки дня, увечері, місіс Бентрі обвела поглядом свій обідній стіл (трохи затремтівши при цьому, бо в її їдальні, як і в більшості англійських їдалень, було дуже холодно) і зупинила його на старій дамі, що сиділа, надміру випростана, поруч з її чоловіком. На руках у міс Марпл були чорні мереживні рукавички; стара мереживна косинка лежала на її плечах, а ще один клапоть мережива увінчував її біле волосся. Вона жваво розмовляла з літнім лікарем, доктором Ллойдом, про робітній дім та про здогадні вади патронажної медичної сестри.