Сер Генрі досить поквапно висякав носа. Джойс кусала собі губи.
Отже, про що це мені нагадало? Ви повинні памятати, що й кухарка, і покоївка згадували про рибу як про одну з тих речей, про які белькотів умирущий. Я була переконана, цілком переконана, що розгадку таємниці треба було шукати в цих словах. Я прийшла додому, сповнена рішучості проникнути в цю проблему до самого її дна.
Вона помовчала.
Чи ви коли-небудь замислювалися про те, провадила стара леді, у якій великій залежності перебуваємо ми від того, що зазвичай називають, як мені здається, контекстом? На плато Дартмур є місце, що називається Сірі Валахи. Якби ви розмовляли з тамтешнім фермером, він би, певно, подумав, що ви маєте на увазі ті кола, викладені з великих каменів, а проте, ви, цілком можливо, мали б на увазі якісь атмосферні явища; а якби ви й справді мали на увазі камяні кола, то який-небудь чужинець, підслухавши уривок із вашої розмови, подумав би, що ви маєте на увазі погоду. Тому, коли ми повторюємо те, що хотіли сказати, ми, як правило, не вживаємо тих самих слів; ми застосовуємо інші слова, які, на нашу думку, виражають достоту те саме.
Я поговорила з кухаркою та з Дороті з кожною окремо. Я спитала кухарку, чи вона цілком упевнена в тому, що її хазяїн справді згадував про купу риби. Вона відповіла мені, що цілком упевнена.
«Чи він сказав саме слово риба, чи, можливо, згадав про якусь окрему породу риби?»
«Саме так, він назвав якусь окрему породу, сказала кухарка, але я вже точно не памятаю яку. Купа як же він її назвав? Це була не та риба, яку ми звикли подавати на стіл. Схоже, він сказав чи то плітка, чи то плотва. Е, ні. Назва тієї риби починалася не на П».
Дороті також пригадала, що її хазяїн згадав про якийсь окремий вид риби.
«То була якась чужоземна риба, сказала вона. Пака що ж то було таке?»
«Він сказав купа чи пака?» запитала я.
«Мені здається, він сказав пака. Але цього я не можу стверджувати напевне адже дуже важко буває запамятати реальні слова, чи не так, міс, а надто, коли вони такі дивні, як пака, і не мають ніякого глузду. Але тепер, коли я про це думаю, я цілком певна, що він таки сказав пака, а не купа, а назва риби починалася на к; але то був не карась і не краснопірка».
Своїм наступним кроком я маю всі підстави пишатися, сказала міс Марпл, адже я, звичайно, нічогісінько не знаю про наркотики вони вселяють мені огиду як щось особливо бридке й небезпечне. Я маю давній рецепт своєї бабусі про те, як треба заварювати пижмовий чай, вартий будь-якого з ваших наркотиків. Але я знала, що в цьому домі є кілька книжок із медицини, і в одній із них був алфавітний покажчик ліків і наркотиків. Бо в мене виникла підозра, що Джофрі прийняв якусь отруту й намагався вимовити її назву.
Тож я переглянула список на літеру «К» і нічого схожого там не знайшла. Після цього я перейшла до літери «П» і майже відразу натрапила ви думаєте, на що?
Вона обвела всіх поглядом, відтягуючи мить свого тріумфу.
Пілокарпін. Чи можете ви зрозуміти, як важко чоловікові, котрий майже втратив
спроможність артикулювати звуки, вимовити таке слово? Чи не може бути його белькотіння сприйняте, як «пака коропів», хоч би яким дивним і неприродним здавався цей вираз?
Боже праведний! вигукнув сер Генрі.
Мені б ніколи не спало таке на думку, сказав доктор Пендер.
Надзвичайно цікаво, мовив містер Петерік. І справді, надзвичайно цікаво.
Я відразу розгорнула книжку на тій сторінці, на яку вказував покажчик. Я прочитала, що там було написано про пілокарпін, про його дію на очі та інші органи, й усе це, як мені здалося, не мало жодного стосунку до моєї проблеми, але нарешті я натрапила на дуже значущу фразу: «Успішно застосовувався як протиотрута у випадках атропінового отруєння».
Я не можу вам передати, яким світлом мене тоді осяяло. Я ніколи не вірила в те, що Джофрі Денмен здатний накласти на себе руки. А це нове розвязання було не тільки можливим, а й, я була в цьому абсолютно певна, єдино можливим, бо всі деталі складалися в чітку логічно обґрунтовану картину.
Я не хочу навіть пробувати вгадати, сказав Реймонд. Розповідайте далі, тітонько Джейн, і скажіть нам, що саме вам стало тоді цілком очевидним.
Я, звичайно, цілковитий неук у медицині, сказала міс Марпл, однак швидко пригадала, що коли в мене став погіршуватися зір, лікар приписав мені краплі з атропіновим сульфатом. Я пішла просто нагору, до кімнати старого містера Денмена. Я не стала ходити околяса.
«Містере Денмен, сказала я, мені все відомо. Навіщо ви отруїли свого сина?»
Він дивився на мене протягом хвилини чи двох, він був досить гарним на вроду старим чоловіком, по-своєму, а тоді раптом зареготав. То був чи не найзловісніший регіт із тих, які мені доводилося чути. Можете мені повірити, у мене мороз пішов поза шкірою. Власне, я чула такий регіт лише один раз у своєму житті, коли схибнулася бідолашна місіс Джонс.
«Атож, сказав він, я поквитався з Джофрі. Я був надто розумний для Джофрі. Він хотів позбутися мене, чи не так? Відправити мене в божевільню. Я підслухав, як вони про це говорили. Мейбл добра дівчина, Мейбл не хотіла, щоб мене там замкнули, але вона не вистояла б проти Джофрі. Зрештою, він зробив би по-своєму; він завжди домагався свого. Але я приборкав його я приборкав свого доброго, люблячого сина. Ха-ха! Я прокрався до його кімнати вночі. Це було неважко зробити. Брустер була відсутня. Мій дорогий синочок спав; біля його ліжка на нічному столику стояла склянка з водою; він завжди прокидався опівночі й випивав ту воду. Я вилив воду ха-ха-ха! а замість неї налив у склянку очних крапель із моєї пляшечки. Він мав прокинутися й перехилити склянку, перш ніж зрозуміє, що в ній таке. Там була лише одна столова ложка крапель цілком досить, цілком досить. Так він і зробив! Вони прийшли до мене вранці й дуже тихо постукали в мої двері. Вони боялися, що ця звістка завдасть мені великого смутку. Ха-ха-ха-ха-ха!»