Місіс Бентрі пережила напад нового подиву. Вона навіть подумала, що сер Генрі навмисне пожартував, але не побачила жодного сенсу в такому жарті. Їй було дуже важко повірити в те, що його слова відповідали дійсності.
Її погляд ковзнув далі, і вона з любовю зупинила його на своєму червонолицьому широкоплечому чоловікові, що сидів, розмовляючи про коней із Джейн Гелєр, вродливою та популярною актрисою. Джейн, гарніша (якщо це було можливо) поза сценою, ніж на ній, раз у раз розплющувала величезні сині очі й запитувала через короткі проміжки часу, протягом яких вона слухала свого співрозмовника з підкресленою чемністю:
Справді? Як
чудово!
Вона взагалі нічого не знала про коней, а цікавилася ними ще менше.
Артуре, сказала місіс Бентрі, бідолашна Джейн скоро знепритомніє від нудьги, слухаючи твої балачки. Розкажи нам ліпше ту історію з Джорджем Прічардом.
Що таке, Доллі? Ту історію? Але ж я не знаю
Cep Генрі також хоче її послухати. Я дещо сказала йому про неї сьогодні вранці. Цікаво буде послухати, що кожен із нас зможе про це сказати.
Авжеж, розкажіть! промовила Джейн. Я дуже люблю слухати про привидів.
Ну, знаєте завагався полковник Бентрі. Я ніколи особливо не вірив у потойбічне. Але тут
Я не думаю, що ви знаєте Джорджа Прічарда. Він один із найкращих. Його дружина тепер уже на тому світі, бідолашна. Я скажу про неї лиш одне: Джорджеві було нелегко з нею, коли вона ще жила. Вона була однією з тих, кого можна назвати напівінвалідом думаю, з нею і справді було не все гаразд, але хай там що з нею було, вона вміла це подати в найкращому вигляді. Вона була вередлива, прискіплива, нерозважлива. Вона скаржилася й нарікала від ранку до вечора. Вона вважала, що Джордж повинен бути в неї на побігеньках уночі й удень, і все, що він робив, він робив завжди не так і діставав за це чергову порцію лайки. Більшість чоловіків, я в цьому глибоко переконаний, давно б уже розкраяли їй голову сокирою за такі витребеньки. Правду я кажу, Доллі?
То була жахлива жінка, підтвердила місіс Бентрі з глибокою переконаністю. Якби Джордж справді розкраяв їй голову сокирою і в журі присяжних була бодай одна жінка, він був би з тріумфом виправдайий.
Я не знаю, як усе почалося, продовжив свою розповідь полковник Бентрі. Джордж розповідав про це досить туманно. Я думаю, місіс Прічард завжди мала слабкість до ворожок, хіромантів, ясновидців та інших людей подібного штибу. Джордж нічого не мав проти. Якщо її це розважало, то нехай буде. Але брати участь у тих комедіях він категорично відмовлявся, і цим накликав на себе нове невдоволення.
Ціла процесія медичних сестер уже пройшла через дім, бо місіс Прічард була невдоволена черговою вже через кілька тижнів. Одна молода сестра дуже захоплювалася тим набродом ворожок та провісниць, і протягом якогось часу місіс Прічард ставилася до неї з великою приязню. Потім несподівано втратила до неї прихильність і наполягла, щоб її усунули. Після цього до неї прийшла інша сестра, яка вже була з нею раніше жінка старшого віку, досвідчена й тактовна в стосунках зі своєю невротичною пацієнткою. За словами Джорджа, медсестра Коплінґ мала високу кваліфікацію й була жінкою дуже тверезою та розважливою, говорити з нею було щирою втіхою. Вона терпіла витребеньки та нервові напади місіс Прічард цілком байдуже й незворушно.
Місіс Прічард завжди обідала нагорі, Джордж та медсестра мали звичай у цей обідній час узгоджувати свої плани на другу половину дня. Загальна домовленість між ними передбачала, що медсестра буде відсутньою в домі від другої до четвертої, але щоб «зробити послугу», як у нас кажуть, вона іноді йшла з дому вже після чаю, якщо Джордж хотів мати пополудні вільний час. Того разу вона сказала, що хоче провідати сестру в Ґолдерс-Ґрін і, можливо, трохи там затримається.
Обличчя в Джорджа посмутніло, бо він домовився на цей час зіграти партію в гольф. Проте медсестра Коплінґ заспокоїла його.
«Ми їй будемо непотрібні обоє, містере Прічард, сказала вона, підморгнувши йому. Місіс Прічард утішатиметься набагато приємнішим товариством, ніж наше».
«Чиїм товариством?»
«Стривайте хвилину. В очах медсестри Коплінґ засяяли ще яскравіші іскорки, ніж раніш. Я хочу повторити це точно. Заріда, ясновидиця й порочиця майбутнього ».
«О Господи, простогнав Джордж. Це якась нова, чи не так?»
«Нова-новісінька. Гадаю, її знайшла медсестра Карстерс, моя попередниця. Місіс Прічард іще не бачилася з нею. Вона наказала мені написати листа цій ясновидиці й попросити, щоб вона прийшла сьогодні пополудні».
«Ну що ж, принаймні я зможу пограти в гольф», сказав Джордж і пішов, плекаючи в душі найщирішу вдячність до Заріди, ясновидиці й пророчиці майбутнього.
Повернувшись додому, він знайшов місіс Прічард у стані великого збудження. Вона, як звичайно, лежала на своїй інвалідній кушетці й тримала в руці пляшку з пахучими солями, які нюхала через короткі проміжки часу.
«Джордже! вигукнула вона. Що я тобі казала про цей дім? Тієї миті, коли я ввійшла в нього, я відчула : тут щось не так! Хіба я тобі відразу про це не сказала?»