Аґата Кристі ТРИНАДЦЯТЬ ЗАГАДКОВИХ ВИПАДКІВ
Розділ перший ВІВТОРКОВИЙ ВЕЧІРНІЙ КЛУБ
Реймонд Вест випустив із рота хмару диму й повторив ці слова з відтінком такої собі самовдоволеної втіхи:
Нерозгадані таємниці
Він озирнувся довкола себе з помітним схваленням. То була старовинна кімната з широкими чорними сволоками під стелею, обставлена гарними, поважного віку меблями, що їй пасували. Це й стало причиною схвального погляду Реймонда Веста. Письменник за фахом, він полюбляв, щоб атмосфера навколо нього була бездоганною. Будинок тітки Джейн завжди йому подобався з огляду на облаштування, що цілком відповідало її особистості. Він подивився в бік каміна, де вона сиділа, випроставшись на великому стільці свого діда. Міс Марпл була в сукні з чорної парчі, сильно завуженій у талії. Брабантське мереживо хвилями спадало на корсаж. На руках були чорні мереживні рукавички, а капелюшок із чорного мережива накривав високу копицю її сніжно-білого волосся. Вона плела щось біле, мяке й пухнасте. Її побляклі блакитні очі, лагідні й добрі, дивилися на небожа та його гостей із виразом поблажливої втіхи. Спочатку вони зупинилися на самому Реймонді з його соромязливо-чемною зовнішністю, потім на Джойс Лампрієр, художниці з коротко підстриженим чорним волоссям і незвичайними брунатно-зеленими очима, потім на елегантній постаті сера Генрі Клітерінґа. У кімнаті було ще двоє людей: доктор Пендер, уже літній священик, котрий служив у цій парафії, та містер Петерік, адвокат, сухенький чоловічок в окулярах, що дивився понад їхніми скельцями, а не крізь них. Міс Марпл приділила всім цим людям трішечки уваги й повернулася до свого плетіння з лагідною усмішкою на вустах.
Містер Петерік коротко й сухо кахикнув це було звичайною передмовою до його реплік.
Що ви хочете цим сказати, Реймонде? Нерозгадані таємниці? І до чого тут вони?
Вони тут ні до чого, сказала Джойс Лампрієр. Реймонд просто полюбляє чути звуки слів, а надто, коли їх сам промовляє.
Реймонд Вест подивився на неї докірливим поглядом, який змусив її відкинути назад голову й засміятися.
Він пустопорожній балакун, ви зі мною згодні, міс Марпл? запитала вона. Адже ви знаєте його краще, ніж хтось інший.
Міс Марпл відповіла їй лагідною усмішкою, однак не сказала нічого.
Саме життя нерозгадана таємниця, поважно промовив священик.
Реймонд випростався на стільці й відкинув свою цигарку імпульсивним жестом.
Я зовсім не те мав на увазі. Не філософію, сказав він. Я думав про факти буденного й прозаїчного життя, про події, які відбуваються, однак ніхто не здатний їх пояснити.
Я розумію, що ти хотів сказати, любий, озвалася міс Марпл. Наприклад, учора вранці в місіс Карутерс трапилась дуже дивна подія. Вона купила дві баночки добірних креветок у крамниці Еліота. Після цього заходила ще до двох крамниць, а коли прийшла додому, то виявила, що креветок у неї немає. Вона відвідала обидві крамниці, куди заходила, коли верталась додому, але креветки зникли, не лишивши по собі жодного сліду. Хіба не дивна подія?
Досить підозріла історія, зауважив сер Генрі Клітерінґ із найсерйознішим виразом обличчя.
Існує, звісно, кілька можливих пояснень, сказала міс Марпл, і її щоки злегка порожевіли від збудження. Наприклад, хтось інший
Моя люба тітонько, зауважив Реймонд Вест із легкою іронією, я не мав на увазі такі повсякденні сільські події. Я думав про вбивства та про зникнення людей факти, про які сер Генрі міг би дещо нам розповісти, якби захотів.
Але я ніколи не розповідаю про речі, що стосуються моєї служби, скромно зауважив сер Генрі. Ні, про це я не розповідаю ніколи.
Сер Генрі Клітерінґ донедавна служив комісаром у Скотленд-Ярді.
Думаю, чимало вбивств і всіляких злочинів так ніколи й не було розкрито поліцією, сказала Джойс Лампрієр.
Як на мене, то це очевидний факт, погодився містер Петерік.
Хотів би я знати, сказав Реймонд Вест, чиї мізки досягають найбільших успіхів у розгадуванні таємниць? У мене завжди таке відчуття, що пересічним поліційним детективам бракує фантазії та уяви.
Це погляд дилетанта, сухо кинув сер Генрі.
Вам потрібно створити комітет, який надавав би їм допомогу, сказала Джойс,
усміхаючись. Адже письменникам якраз не бракує ані психології, ані уяви.
І вона кинула на Реймонда іронічний погляд, однак той залишився серйозним.
Мистецтво письменника допомагає проникати в людську сутність, зауважив він. Гадаю, письменник здатний бачити мотиви, що їх пересічна людина зазвичай не помічає.
Я знаю, любий, утрутилася до розмови міс Марпл, що твої книжки дуже розумні. Але невже ти думаєш, ніби люди справді такі непривабливі, якими ти їх зображуєш?
Моя люба тітонько, лагідно відповів їй Реймонд, зберігай свою віру. Боронь боже, щоб я похитнув її так чи інак.
Я мала на увазі, промовила міс Марпл, трохи наморщивши лоба, бо саме рахувала петлі на своєму плетиві, що більшість людей не здаються мені ані поганими, ані добрими, а лише, щоб ти знав, дурними й безмозкими.
Містер Петерік знову коротко й сухо кахикнув.