здається, здогадався й поквапився відступити на крок.
Латники й озброєні городяни утворили коло, на невисокий поміст, споруджений поруч із вогнищем, затягли Ансельма. Слідом за ним вступили де Лоз і брат Жеанар. Зараз почнеться
Навіщо ж ви прийшли? не витримав я. По золото?
Та йди ти зі своїм золотом, попе! розбійник скривився. Зовсім мене за сволоту маєш? Давай краще мізкуй, як парубка виручити!
Як тут виручиш? Латники, натовп Я обернувся до Пєра.
Я зараз туди ходити, задумливо промовив нормандець. Я єпископа трохи бити. А ви брата Ансельма рятувати.
Не вийде! різко кинула дівчина, не обертаючись. Їх надто багато!
А чого не вийде? втрутився розбійник. Тільки бити його не треба відразу схоплять. От коли б відволікти
Відволікти? Я знов подивився на юрбу, яка завмерла в очікуванні, на нерівний стрій озброєних городян Чому б і ні?
Брате Петре, давайте сюди грамоту.
Поки нормандець копирсався в торбі, шукаючи документ, отриманий від Орсіні, я уявив, як виходжу просто до вогнища, як червона єпископова мармиза розпливається в презирливій посмішці На мить стало страшно.
Ось! Пєр тицьнув мені грамоту. Я повернувся до де Гарая:
Зараз їм буде не до брата Ансельма. Дійте!
Ага! в очах розбійника спалахнув веселий вогник, і я подумав, що, напевне, був до нього трохи несправедливий. Може, він не такий уже й боягуз. Може, річ не тільки в грошах.
Отче Гільйоме! почув я переляканий голос дівчини, але обертатися не став. Попереду багато люду, а отже, треба поспішати, щоб встигнути до помосту. Уже на ходу я збагнув, що плаща треба скинути, а говорити треба «ланг док». Шкода, що я зовсім не знаю басконської.
Коли я нарешті опинився в першому ряду, брат Жеянар уже розгорнув довгий сувій. Що там написано, я здогадувався. Зараз почне читати
Стійте! я збагнув, що кричу латиною, й повторив на «ланг док». Стійте! Імям Найсвятішого Престолу!
Натовпом пронісся легкий шерех. Вартові перезирнулися, Жеанар де Юр здригнувся та впустив пергамент. Я скинув свою хламиду й ступнув на поміст:
Я, брат Гільйом із Сен-Дені, повноважний представник легата Найсвятішого Престолу, наказую вам відпустити цю людину!
Мимоволі поглянувши на Ансельма, я з полегшенням помітив поруч із ним накладне бородисько де Гарая. Чудово!
Брате Гільйоме! розгублено вимовив Жеанар де Юр, дрібними кроками відходячи вбік. Я посміхнувся й повернувся до єпископа.
Діти мої! Імям Його Святості я зміщую Арно де Лоза, що називав себе єпископом Памє, та позбавляю його сану. Заарештуйте його!
Натовп зашумів, вартові загрозливо заворушилися, але Його Преосвященство мовчав.
Он як? Я подивився на нього і здивувався ще більше. Арно де Лоз не посміхався, його обличчя побіліло, губи безгучно ворушилися.
Злякався? Я зрозумів йому напевно повідомили, що я мертвий. Дуже добре, Ваше Преосвященство!
Той, хто називав себе єпископом Памє, насправді мерзенний злочинець і ворог нашої Святої Католицької Церкви!
Відповіддю був гнівний лемент юрба отямилася. Це додало нових сил де Лозу. Обличчя налилося фарбою, почервоніло:
Убийте його! товстий палець тицьнув у мій бік.
Іншого я й не сподівався. Тільки б не підвів де Гарай!
Стійте! я підняв угору грамоту Орсіні. Цей документ надає право
Але мене вже не слухали. Латники підняли списи, з юрби до мене тяглися здоровенні ручиська, намагаючись схопити за край ряси. На обличчі єпископа повільно проступила посмішка. Все
Спис ударив у плече, ковзнувши по кольчузі. Я втримався на ногах, але наступний удар просто в бік, відкинув мене на дошки помосту.
Демон! Демон! волав хтось. Хреста! Хреста сюди!
Вони вже знали, як убивати демонів Я перекотився вбік, рятуючись від чергового удару, й запізніло пожалкував, що в руках нічого немає, крім пергаменту, від якого жодної користі. Хоча до чого жалкувати?
Ніхто не завадить мені прошепотіти наостанок «Овернь і де Ту!». Прости їм, Господи, бо ж не відають
У вухах дзвеніла кров, і я не відразу почув те, що змусило натовп замовкнути, зупинивши занесені для останнього удару списи.
Грім! Оглушливий грім, який упав просто з безхмарного літнього неба!
Єретики й грішники! нелюдської сили голос загримів над площею. Ви, хто посмів підняти руку на своїх сеньйорів і своїх пастирів! Зупиніться!
Тиша, що зависла над юрбою, знову змінилася криками, цього разу в них чувся не гнів, а жах.
Он він! Он він! Дивіться!
Сотні рук простяглися, вказуючи на високий двоповерховий
будинок, що стояв саме навпроти помосту. Я повернув голову й побачив на даху високий темний силует у широкому плащі.
Я, Домінік дЕконсбеф, ваш законний пан, прийшов покарати винних у бунті й насильстві!
Демон невпевнено відгукнувся хтось, але решта мовчали. ДЕконсбеф повільно підняв праву руку. У сонячному світлі яскраво блиснуло червоне золото.
У мене в руках хрест! Я добрий християнин і вірний слуга короля. А ви бунтівники й слуги Диявола!
Ні Ні Помилуйте нас, сеньйоре! юрба почала відсовуватися далі від будинку, звідки гримів голос. Дехто опустився на коліна.
Ви вбили мого батька й брата. Ви розорили мій дім. На що ж заслуговуєте ви?