Сеньйоре! Сеньйоре! Нас обдурили Помилуйте!
Я повільно підвівся, розмірковуючи, що саме час зникнути поміж цієї переляканої череди. Але щось зупинило. Що задумав останній із Пендрагонів? Кинути малинове полумя на Памє?
Отче Гільйоме! нормандець був уже поруч із помостом. Отче Гільйоме, швидше втікати!
Я відсторонив його руку й повернувся до де Лоза. Але той не бачив мене, дивлячись у бік нерухомої темної постаті.
Ви, собаки, що вкусили руку, яка годувала вас, заслуговуєте на смерть! Але є серед вас той, хто винен тричі. Де Лоз, ти нацькував цих людей на мій замок!
Хрипкий регіт єпископ тремтячою рукою діставав зі складок одіяння знайомий жезл із золотою черепахою.
Мерзенний демоне! Я не боюся твого вогню. Хочеш спали ще сотню дурнів!
Поруч зі мною нечутно зявилася Анжела. За нею промайнуло чорне бородисько де Гарая.
Ансельм вільний! шепнула дівчина. Отче Гільйоме, треба йти звідси! Сеньйор Домінік
Але я не став слухати. Я теж не боявся малинового вогню, та вже було зрозуміло дЕконсбеф не зробить найстрашнішого. А от щодо Його Преосвященства
Агов, ви! де Лоз, схоже, остаточно отямився. У кого є луки стріляйте! Решта вперед! Я беру на себе ваші гріхи!
У тебе їх і так досить! громовий голос дЕконсбефа змусив людей завмерти на місці. Ти не боїшся вогню, тому що вкрав дерґський оберіг. Ти до всього ще й злодій, де Лоз! Але це не врятує. Тебе не торкнеться полумя, але погублять твої ж гріхи. Перед тими, хто вірив тобі, велю: нехай буде кожне твоє слово правдою!
Де Лоз завмер, потім полегшено зітхнув дах спорожнів. Темний силует зник так само несподівано, як і зявився.
Діти мої! хрипкий голос єпископа пролунав над площею. Не вірте демонові в людській подобі, нелюду, котрий гадає, що цей дурнуватий Христос врятує його від пекла!
А-а! злякано скрикнув хтось. Над юрбою зависла страшна, мертва тиша. І в цій тиші почувся хрипкий регіт:
Барани! де Лоз почервонів, на очах його блиснули сльози. Дурні барани! Згоріть у пеклі ви всі, бо ніхто з вас не гідний мого Великого Пана!
Він знову зігнувся від реготу, товста рука зірвала наперсний хрест.
Що?! Бачили? Так я сміюся після кожної меси! Хай славний буде Сатана, до якого я відправлю ваші нікчемні душі!
Метал брязнув об поміст, нога в черевику з дорогої шкіри наступила на хрест.
Ось! Ось! Бачите! Ось що я роблю з вашим Богом!
«Нехай буде кожне твоє слово правдою!»
Від цього заклинання вкрадений оберіг не зміг захистити.
Ось! Ось! де Лоз, забувши про все, і далі топтав розпяття, але люди вже отямилися.
Хтось застрибнув на поміст, хтось повільно вийняв кинджала з піхов
Що? Злякалися? де Лоз із викликом поглянув на юрбу, але ті, хто ще недавно вірив псеьдо-пастирю, вже знали, що робити.
Люди йшли повільно, тихо. Мене відсунули вбік. Мить і десятки людей мовчки кинулися на єпископа. Здавлений крик Юрба колихнулася, вгору злетіла позолочена митра, зламаний посох упав під ноги
Вогнище! розірвав тишу чийсь дзвінкий голос, і відразу ж десятки інших відгукнулися:
Вогнище! Вогнище! Несіть смолоскипи!
Натовп розступився, утворюючи живий коридор, і по ньому потягли щось страшне, безформне, вкрите плямами крові й бруду.
Рештки де Лоза жбурнули на хмиз, і відразу ж кілька смолоскипів увіткнулися в підніжжя вогнища. Тріск Високе полумя, майже прозоре, непомітне в гарячому літнім повітрі, зметнулося вгору. І немов у відповідь, сотні голосів одночасно затягли: «Тебе, Боже, хвалимо». Люди співали, піднявши обличчя до байдужого неба, сподіваючись, що Той, перед Ким ми всі такі грішні, змилується над ними
Брате Гільйоме! Брате Гільйоме! чиясь рука нетерпляче смикала моє плече. Я обернувся на мене дивилося спотворене жахом обличчя де Юра.
Брате Гільйоме! Я не винен! Не винен
Я не став відповідати. Може, цей хабарник
і справді не винен. У будь-якому разі, не так, як покійний де Лоз.
Ви скажете? Ви підтвердите? коротун ніяк не зважувався відпустити моє плече. Що ж тепер буде?
А що такого буде? здивувався я. Добрі християни Памє покарали лиходія, котрого я імям Його Святості позбавив кафедри й сану.
A-а Ага! вікарієві очі блиснули. Так-так, звичайно! Ви очолите єпархію, брате вибачте, отче Гільйоме? Так, певна річ Поки архієпископ розбереться, поки Його Світлість скаже своє слово, мине чимало часу. Єпархія не повинна осиротіти.
Брате Петре! покликав я нормандця, що похмуро споглядав, як полумя знищує рештки головного сатаниста Памє. Брате Петре, ходіть-но сюди!
Ви, здається, знайомі? я повернувся до де Юра. Брат Петро доволі достойний пастир, і, головне, вже встиг непогано розібратися у вівчарстві.
Пєр ще й далі не розумів, переводячи погляд з вогнища, на розгубленого вікарія, який уже щось збагнув:
Ага Отче Петре, ви вже прийняли сан? Втім, це не важливо, це потім Але Треба швидше навести лад! Люди
Отут щось стало доходити й до нормандця. Він косував на вартових, які покинули зброю, хитаючи «ґирлиґою».
Поклич де Гарая! шепнув я, але розбійник уже був поруч. Накладна борода зникла разом із ковпаком, нерівні зуби скалилися:
Ви все ж таки спалили його, отче Гільйоме! Ну то що, як там із цим?