Хотілося ще багато про що розпитати ту, яка називала себе Анжелою, але дорога вивела з лісу, й ми побачили перед собою застиглі в невірному місячному світлі непоказні будиночки славного міста Памє.
V
Єпископ був у соборі, але я вирішив зайвий раз не траплятися на очі Його Преосвященству. Плащ, накинутий поверх ризи, не привертав уваги роззяв, та гостре око монсеньйора де Лоза могло примітити трьох дивних пастухів, котрі надягли цього спекотного дня плащі, та ще й каптури насунули до самого носа. Все одно нам із Його Преосвященством не разминутися. Він прийде сюди, на площу, де вкопано високого стовпа, навколо
якого вже складали хмиз. Кемадеро Здається, саме так це місце називається в наших сусідів за Піренеями.
Я оглядав галасливий натовп, сподіваючись помітити де Гарая. Розбійника не було, і я почав непокоїтися. У такій юрбі він може нас просто не знайти, хоча золото, звісно ж, змусить його бути дуже уважним.
Тільки б він привів своїх борців за загальну справедливість! Хоча б кілька дюжин!
Багато хто з єпископських латників не повернувся з походу, а телепні з числа запопадливих городян, що заміняли їх, цілком безпечні
Кілька разів я спіймав себе на думці, що задумав щось непристойне. Все ж таки я брат-бенедиктинець, чия доля молитва за гріхи світу! Але щоразу зупиняв себе. Де Лоз злочинець. Через нього загинули сотні безневинних, і я вже позбавив його посади й сану. Він не єпископ, не клірик і не християнин. Отже, правда на моєму боці.
Поруч шумно дихав Пєр. Достойний нормандець стискав у руці свою неодмінну «ґирлиґу» її похмуро роздивлявся навсібіч. За нього я чомусь не боявся. На парубку кольчуга, та й надто кволі тутешні вояки проти брата Петра! А от Анжела Точніше, та, що себе так називає
Дівчина стояла мовчки, не відводячи очей від купи хмизу. Як дивно й страшно розпорядилася доля! Брат Ансельм хотів катувати її, загрожував вогнищем, вона ж прийшла врятувати хлопця від того, що він обіцяв їй самій. Ще вранці я намагався випровадити її з міста, але щоразу відповіддю був холодний, навіть презирливий погляд.
Я зрозумів сперечатися марно, вона залишиться, як залишилася в приреченому замку дЕконсбефів.
Ударив дзвін. Я мимохіть здригнувся й озирнувся з відчинених соборних воріт поволі виступила процесія. Полудень. Я мало не помянув Нечистого разом із народним героєм де Гараєм й отут почув тихе:
Мир вам, брате Гільйоме!
Чомусь подумалося, що розбійник усе ж таки прийшов, але навіть не озирнувшись, я зрозумів це не він. Хтось інший, теж знайомий.
Вирішили бути присутнім на Акті Віри?
На браті Пайсі був сірий селянський жупан і крислатий капелюх. Засмагле обличчя вкривала курява.
Я теж вирішив поглянути. Таке рідко трапляється. Поки що
Байдужий, спокійний тон був неприємний, але в душі спалахнула надія. Адже Ансельм друг «чистих»!
Брате Пайсе, ви ви прийшли, щоб допомогти?
Кому? сірі безбарвні очі здивовано глянули спочатку на мене, потім на купу хмизу. Цьому бідолашному хлопчикові? Ні, звичайно. Мертвий він буде корисніший. Завтра ж усі брати зайвий раз переконаються, що ваша Церква воістину синагога Сатани. Чаша гніву повниться
Я відчув, як мене охоплює холод. Де Лоз мерзотник і вбивця, але чим кращі ці? Зачаїлися, як змії в траві, чекають
Схоже, брат Пайс щось прочитав на моєму обличчі, оскільки поспішив усміхнутися:
Але у вас свої плани, отче Гільйоме. Не заважатиму. Здається, вас шукають.
Він кивнув убік. Я мимоволі подивився туди, нічого не помітивши, а коли знову обернувся, брат Пайс зник.
Отче Гільйоме! на моє плече лягла чиясь рука. Насилу знайшов вас. Така юрба!
Поруч зі мною стояв хтось у дивному вовняному ковпаку, з густим широким бородищем.
Тільки як слід придивившись, я збагнув, що сьогодні воістину день маскараду. Але якщо брата Пайса я все ж упізнав, то Роберто де Гарай мав вигляд воістину дивовижний.
Довелося трохи причепуритися, пояснив розбійник. Тут же мене кожен собака знає! Ну от, я прийшов.
Вчасно.
Процесія була вже на площі. Його Преосвященство прямував у оточенні латників їх залишилося щонайбільше десять.
Поруч із ним дріботів Жеанар де Юр, а слідом валили городяни у святковому вбранні. Високо здіймаючи хрести, люди співали гімн недружно, невміло, але завзято. Ішли на свято.
Ансельма я спочатку не помітив, але потім побачив, як двоє латників тягнуть когось у сірому брудному лахмітті. Я мимоволі відвернув очі обличчя віталійця було білим, ніби крейда, навіть губи втратили колір, голова безсило схилилася на бік, праву ногу охоплювала груба повязка. Очевидно, сам іти він уже не міг.
Перепало парубкові, кивнув де Гарай.
Я подивився на Пєра нормандець теж побілів, рука стисла «ґирлиґу», блакитні очі горіли гнівом. Анжела Але та, що називала себе дочкою Тіно Міланця, дивилася вбік.
Гаразд, я знову обернувся до де Гарая. Скількох людей ви привели?
Він зволікав із відповіддю, аж поки невпевнено знизав плечима:
Ну-у Якщо зі мною рахувати Шістьох.
Що?!
Шестеро! Я розраховував на дві дюжини.
Вони Ну, взагалі-то, не те щоб злякалися
Я ледь стримався, щоб не зацідити цьому заступникові сиріт і вдів. Він,