А я думав, що ви разом були в Болоньї! розчаровано протягнув хлопець.
Він явно збирався говорити зі мною не про Абеляра й не про Болонью, але я вдав, ніби нічого не розумію. Чому б не поговорити про Болонью?
Розумієш, брате Ансельме, коли я приїхав до Болоньї, Абеляр був уже досить знаменитий. Для нього університет був просто нецікавий. До речі, він мені так і не сказав нічого. Він про себе досить високої думки, цей єретик.
Єресіарх, стиха виправив Ансельм, і я не став заперечувати.
Тим часом, сади залишилися позаду. Ми вступили в ліс, і я відчув легку тривогу. Гуляти в лісі після заходу сонця заняття не з найвеселіших. Але я вирішив цього не виказувати.
До того ж, у Болоньї тоді все тільки починалося. Університету ще не було. Ми збиралися, читали книжки, намагалися щось зрозуміти. Подейкують, зараз там усе статечно й нудно
Ансельм кивнув:
Так, я був там. Зараз там дуже схоже на монастир А чому ви поїхали туди?
Я задумався. Відповісти не так уже й просто.
Якщо відверто, то я не збирався. Я прийняв постриг у Ліоні, в обителі Святого Якоба. Настоятелем був отець Мартін, добрий знайомий мого батька. Тоді я тільки-но повернувся з Палестини й хотів одного сховатися в келії та забути про все. Але отець Мартін розсудив інакше.
У лісі було тихо, але я й далі тримався сторожко. Чого це Ансельму заманулося йти сюди проти ночі? Втім, квапитися немає куди.
Він вважав, що я ще занадто молодий, аби жити в монастирі. Адже мені було всього двадцять два. І він послав мене в Болонью.
А чому ви вирішили написати книгу про Іринея?
Дорога вела прямо, але я помітив, що ми підходимо до перехрестя. Ансельм сповільнив крок.
Про Святого Іринея? Швидше за все, з почуття суперечності. Мені не сподобався його страх.
Як?
Страх, я посміхнувся. І святі можуть злякатися, брате Ансельм. А Іриней злякався. Він жив у страшний час час гонінь, воєн, бунтів. І він вирішив, що Ворог роду людського надто сильний.
А ви вважаєте інакше?
Ансельм зупинився точнісінько на перехресті.
Ми багато про це сперечалися в Болоньї. Навіть влаштували диспут із самим Петром з Ломбардії. Зізнатися, Ворогові ми не залишили жодного шансу
Тобто ви вважаєте, що в світі є тільки одна Сила?
Звичайно, кивнув я. І ця Сила Господь. Отцю Петру довелося сутужно, й коли б його воля, нас би навчили не тільки словесно. Але тоді він ще не міг збирати хмиз
Зненацька я розсміявся. Ансельм подивився на мене досить здивовано.
Нічого Просто згадав У Болоньї зі мною вчилися двоє кліриків обидва з краю світу. Один Диметрій Фульмінат, схизмат, звідкись із Сарматії, другий з Норвегії, здається, його звали Хельгом. Вони додумалися до того, що позаяк Христос обіцяв порятунок усім, то це стосується й Ворога!
Що?! хлопець остаточно обімлів.
Уяви собі! Написали трактат про порятунок Князя Пітьми й бухнули просто на стіл Петру Ломбардському! Як тобі таке?
Напевно, вогнище горіло довго, з розумінням зітхнув італієць. А на чому їх спалили на мокрій соломі?
Я похитав головою згадувати про це було приємно.
Обійшлося. Для них обійшлося. А отцю Петру довелося пускати кров. Подейкують, у Сарматії цей
трактат не менш популярний, аніж у нас писання Абеляра До речі, куди нам іти ліворуч чи праворуч?
Ансельм відсахнувся запитання влучило в ціль.
Ми забули ще про один твій гріх, брате. Хто звелів привести мене сюди? Сподіваюся, не наш друг де Гарай?
Ні.
Він помовчав, збираючись із силами, потім різко підняв голову:
Отче Гільйоме, прошу вас ходімо зі мною. Мене просили показати вам дещо.
Хто? Ті, хто дав тобі Абелярові листи? «Чисті» брати?
Так! у його голосі чувся виклик. І ви невдовзі зрозумієте, що в них є право судити нас!
Знову судити Монсеньйор Орсіні готовий уже зараз збирати хмиз для катарів. Але й вони, виявляється, вважають себе суддями.
Ходімо, кинув я, не бажаючи сперечатися. Ансельм хвилину зволікав, потім швидко рушив вузькою стежкою, що вела через ліс.
У цих місцях я не бував. Донедавна здавалося, що округ Памє звичайний глухий закапелок, яких повно в Королівстві Французькому. Тепер дещо вдалося побачити, ще більше дізнатися. Що ще нового можна зустріти в цьому лісі?
Ішли довго. Кілька разів доводилося гукати Ансельма, щоб він зачекав бити ноги об коріння, що так і намагалось потрапити під черевики, не хотілося. Ми піднімалися на невисокий пологий схил. Ліс густішав, і я знову подумав про де Гарая, й заразом про месіра Пилипа. Втім, відоме зло не найстрашніше
Попереду позначився просвіт стежка виводила кудись на відкритий простір. Ансельм підняв руку, і я слухняно завмер. Почекавши трохи, італієць повернувся, приклав пальця до губів і кивнув на дерева, що обступили стежину. Рвати рясу не хотілося, та відступати було пізно. Я накинув каптур, щоб сліпа гілка не влучила в обличчя, й став обережно пробиратися крізь хащу. Ансельм кілька разів зупинявся, прислухаючись, потім знову кивав, і ми йшли далі. Нарешті, він повернувся:
Тут! Отче Гільйоме, за цими деревами галявина. Ми зараз визирнемо
Чомусь згадалося полювання на тетеревів улюблена розвага мого батька. Підкрастися, визирнути з-за кущів