Це не смішно! різко кинув Апсельм, помітивши мою усмішку. І заради Бога, отче Гільйоме, не шуміть!
У його руці неяскраво блиснув знайомий кинджал. Хлопець повернувся й став обережно протискатися вперед.
Спочатку я побачив багаття воно горіло зовсім близько, за кілька кроків від узлісся. Галявина невеличка, оточена зусібіч високими старими деревами. Поруч із багаттям я помітив дивну камяну споруду, що нагадувала напівзруйнований вівтар. І людей чимало, чоловік із тридцять.
Вони не шуміли. Темні постаті оточили вогонь, сидячи навпочіпки. Щось дивне було в них, але спочатку я ніяк не міг збагнути, що саме. Я ще раз оглянув галявину: багаття, мовчазні люди, схожі на камяні статуї, напівзруйнований вівтар. Вони чекали зараз щось має статися
Бачите? нетерпляче шепнув Ансельм, який прилаштувався збоку. Я хотів уточнити, що він має на увазі, але тут в очі вдарив яскравий спалах багаття, яке досі мирно потріскувало, виплюнуло в небо стовп зеленого вогню. Я мимохіть примружив очі, й раптом почув глухе й злите: «Ах-ха-а-а!»
Є! Ансельм присунувся ближче. Прийшов!
Я розплющив очі, але першої миті нічого не помітив, крім високого, переливчастого полумя. Потім, коли очі звикли, я зрозумів на галявині все змінилося. Ті, хто сидів, тепер стояли, здійнявши руки вгору й дивлячись на вогонь.
Ах-ха-а-а!
Руки опустилися. Низький уклін комусь, чий силует я нарешті зміг роздивитися на тлі полумя. Широкий темний плащ, дивна велика голова Й у всіх інших було щось дивне
Ах-ха-а-а!
Руки знову зметнулися вгору, і я, нарешті, зрозумів: на всіх, окрім великоголового, немає одягу. Чоловіки, жінки, діти всі голі, лише дехто мав короткі повязки на стегнах.
Великоголовий ступнув ближче, і тут я розгледів, що голова в нього цілком звичайна, але на ній маска. Дивна маска з великими вирізами для очей і високих кривих рогів.
Гарний? Ансельм кивнув у бік рогатого. Відповідати я не став, нарешті збагнувши, куди й навіщо привів мене італієць.
Рогатий щось різко крикнув, у відповідь пролунало дружне виття. Один за одним люди падали додолу, потім вставали й підповзали ближче до рядженого. Спочатку я не зрозумів, навіщо, але потім здогадався вони цілували коліно, яке рогатий завбачливо виставив уперед. Це тривало довго, і я почав поступово приходити до тями. Такого я ще не бачив, хоча чути доводилося.
Діти пітьми! пролунав гучний знайомий голос. Славімо Владику! Славімо того, кому ми віддаємо наші душі й наші тіла!
У відповідь дружний хор вигукує дивні незрозумілі слова. Вслуховуватися
я не став усе й без того зрозуміло. Чорна меса!
Найгірша мерзенність, яка є під сонцем точніше, під місяцем, який саме починав неквапом сходити над високими кронами.
Упізнали? Ви його впізнали? шепотів Ансельм, але я застережливо підняв руку.
Шуміти було не варто якщо вони нас помітять, кинджал навряд чи допоможе. Того, хто зявився при світлі зеленого полумя, я, звісно ж, упізнав.
Нелегка єпархія дісталася монсеньйорові Арно де Лозу!
Зараз Зараз вони знову почав італієць, але я взяв його за руку й потягнув назад, у лісову хащу. Що буде далі, я здогадувався, але не мав ані найменшого бажання бачити таке. Та й хлопцеві це ні до чого.
Поки ми пробиралися поміж старими, вкритими мохом стовбурами, я зважував, що сказати Ансельму. Умберто Лючані, посланець Його Високопреосвященства, мав рацію. Тільки він шукав сатанистів у замку дЕконсбефа, вони ж виявилися зовсім поруч.
Що тобі ще сказали «чисті»? поцікавився я, коли ми, нарешті, вибралися на стежку.
Сказали, щоб я подумав. Просто подумав, стиха відгукнувся Ансельм.
Ми пішли назад, а я все ще не уявляв, що мені казати хлопцеві. «Горе тобі, земле, коли цар твій отрок» . Горе єпархії, де єпископ сатанист! Та все ж таки
Брате мій, нарешті, почав я. Думаю, ми однаково ставимося до того, що бачили.
Короткий злий смішок:
Ні, отче Гільйоме. Зараз ви скажете, що не всі єпископи поклоняються Вельзевулу. Що є добрі єпископи. І добрі архієпископи
Згадалася площа в центрі Тулузи й скована ланцюгами людина. Фірмен Морі, який наважився суперечити архієпископові Тулузькому
Ви скажете, що є навіть гарні кардинали І що Свята Католицька Церква аж ніяк не синагога Сатани, як це кажуть заблукані брати-катари.
Звісно ж, слід було заперечити, але я раптом уявив, як доповідаю про побачене Його Високопреосвященству. Мені здалося, що я бачу глузливий вираз на молодому гордовитому обличчі, чую його поблажливий голос:
«Тепер ви переконалися, брате Гільйоме? Ви ж самі бачили!».
Так, я бачив. Бачив і те, чого поки що не міг побачити Ансельм. Вогнища десятки, сотні вогнищ, на яких горять нечестивці справжні й гадані, всі, на кого вкаже Найсвятіше Обвинувачення. А у відповідь інші вогнища, біля яких блазні в рогатих масках закликатимуть свою паству до помсти. Й уважні очі «чистих» братів, які спостерігають за цим божевіллям, щоб дочекатися свого часу
Завтра ми надягнемо кольчуги, вирішив я. І відтепер ані кроку без мого дозволу.
III
Монсеньйор цього разу не в рогатій масці, а в розкішній митрі, священнодіяв під мелодійний передзвін дзвіночка, якого тримав служка. Мені здалося, що я бачив хлопчика вчора вночі на галявині. Ну що ж, отже, мірошницьке жорно на єпископовій шиї буде ще важчим