Ікона! Над ворітьми
Потім.
Ікони над ворітьми я не побачив. Не побачив і вартових ми пройшли порожнім коридором надворітної вежі та опинилися на подвірї. Під ногами лунко озивалося сіре каміння, між яким росла висока зелена трава. Праворуч стояли замкнені хліви, ліворуч невеличкий будиночок із забитими вікнами, а попереду височіла громада донжона.
Отче Гільйоме?
Людина виникла ніби нізвідки. Я відразу ж упізнав одного зі слуг, які супроводили дЕконсбефа. Уклін і нас повели далі, до донжону. Ансельм дбайливо підтримував мене під руку, час від часу озираючись і похитуючи головою. Схоже, він ледь стримувався. Я ж не бачив нічого особливого, хіба що ліворуч від донжону помітив напівзруйнований шпиль храму той, що для Ансельма сяяв золотим хрестом.
Другий слуга зустрів нас біля воріт. Ми пройшли в низьку напівтемну залу, де горіли смолоскипи, й зупинилися.
Темнувато, промовив італієць, роззираючись.
І вогко, погодився я. Зазвичай тут немає проходу. Перед облогою вхід до донжону замуровують, а якщо є час закладають камяними блоками.
А якщо треба вийти?
Я не стримав посмішки хлопчик жодного разу не тримав облогу. Ну то й слава Богу!
Для цього є інший вхід, але його гостям не показують.
Ваша правда, отче Гільйоме. Але якщо хочете можу показати.
Домінік дЕконсбеф зявився з темряви, тримаючи в руці смолоскип. На засмаглому обличчі
дивно виглядали великі темні очі, в яких відбивалося нерівне мерехтливе полумя.
Мир вам, святі отці! Радий бачити вас у цих стінах. Прошу за мною батько чекає.
Кручені сходи перший проліт, другий, десятий Стало світліше час від часу почали траплятися вузькі бійниці, які пропускали сонце. ДЕконсбеф зупинився й віддав смолоскип слузі, що мовчки супроводив нас, тримаючись трохи віддалік.
Скільки вам знадобиться воїнів, отче Гільйоме, щоб захищати цей донжон?
Дивне запитання Звідки мирному братові-бенедиктинцю знати таке? Але думка вже працювала.
Три зміни по пятнадцять, сину мій. Якщо, певна річ, штурмуватимуть постійно.
І ще семеро для катапульт у нас їх дві на верхньому майданчику. Бачу, ще не забули, як це робиться, святий отче?
Тон мені не сподобався схоже, Домінік дЕконсбеф вважав нас за вивідачів. Хоча в чомусь він мав рацію.
Нарешті ми дійшли на невеличкий майданчик і зупинилися перед високими дубовими дверима.
Ми з братом живемо внизу, пояснив Домінік. А батько любить свіже повітря. Він вибачається, що не зустрів вас, та, на жаль, ноги його вже не слухаються Прошу.
Короткий темний коридор, знову двері
Отже, господарів троє батько, Домінік і його брат, про якого я досі нічого не чув.
За дверима було світло. Велика кімната з високими вікнами, гобелени на стінах, яскравий малюнок килима під ногами
Батьку! Ми прийшли.
Старий сидів у глибокому кріслі, вкритий строкатою ковдрою. Бліде худорляве обличчя, яскраві блакитні очі, такі не схожі на очі Домініка. Білі губи всміхалися:
Мир вам! Благословіть, святі отці!
Я підняв руку, благословляючи схилену сиву голову. Старший дЕконсбеф був старий занадто старий для батька тридцятирічного сина. Блакитнуваті вени проступали під зморшкуватою шкірою великих і колись дуже сильних рук. Зріст вгадати було важко, та мені здалося, що старигань вищий за мене й Домініка на цілу голову.
Для мене знайшлося крісло, для Ансельма й Домініка табурети. Господар зачекав, поки ми влаштуємося, й кивнув синові:
Домініку! Сподіваюся, обід не спізниться? Прошу вас, підіть перевірте. Ці слуги настільки кволі
Домінік здивовано глянув на батька, але слухняно підвівся й вийшов із кімнати. Пояснень не було потрібно старий відсилав молодого сеньйора, бажаючи поговорити з нами наодинці. Стало цікаво.
Отже почав старший дЕконсбеф, коли ми залишилися в кімнаті втрьох. Радий вас бачити, святі отці. Наскільки я розумію, ви отець Гільйом, а ви
Брат Ансельм, бути «отцем» поруч із цим старцем було для молодого хлопця занадто.
Дуже радий. Сподіваюся, з вашим третім побратимом його звуть, якщо не помиляюся, отець Петро все гаразд?
Отець Петро зайнятий розслідуванням в Артигаті, я ледве стримався від посмішки.
Нас тут явно чекали втрьох. Що ж, приємно іноді не виправдати сподівання.
Я Гуго дЕконсбеф. Із моїм старшим онуком Домініком ви вже знайомі
Онуком?
Старий усміхнувся.
Домінік і Пилип діти мого єдиного сина, Жеана. Він загинув, коли Пилип молодший ще не встиг народитися. Мати померла за рік, і я став для моїх хлопчиків батьком.
Скільки ж йому років? Щонайменше вісімдесят рідкісний вік навіть для ченця, не кажучи вже про лицаря.
Домінік дуже схожий на батька і на мене теж. Сеньйор Гуго знов усміхнувся. Тільки очі карі як у матері. А Пилип Його мати дуже важко перенесла смерть чоловіка. Хлопчик народився хворим. Йому майже тридцять, але він так і не навчився розмовляти Хай допоможе йому Господь!
Ми з Ансельмом перехрестилися. Стало зрозуміло, чому про молодшого онука сеньйора Гуго мало хто знає. Хворого не показують гостям і не пускають у гості.
На жаль, ми останні, хто залишився з нашого роду. Адже ви знаєтеся на гербах, святі отці?
Сеньйор Гуго кивнув у бік каміна, над яким емаллю й золотом було викладено герб.