Дивний герб
Лазурове поле, хрест Святого Грааля здивовано промовив Ансельм. А це що? Я не знаю цієї фігури!
Я теж не знав. Посередині герба, над граалевим хрестом, було щось, що нагадувало вінець. Але його зубці нічим не зєднувалися, корона, у якої стерли обруч
Герб новий, пояснив господар. Ми отримали його від діда нинішнього государя. Але ці зубці древній знак нашого роду, який король наказав закарбувати на гербі.
Роду дЕконсбефів?
Ми не завжди носили це прізвисько. ДЕконсбефом став мій батько, коли купив замок Еконсбеф на Луарі. Колись нас звали інакше. Тепер наше імя стало девізом.
Ансельм, не втримавшись, підхопився й підійшов
до герба.
«Ко Пендра гену» Це Це грецькою?
Я вже зрозумів не грецькою. Щось знайоме почулося в дивних словах.
«Ген» означає «король» однією стародавньою мовою, спокійно пояснив сеньйор Гуго. «Ко» «за». «За короля Пендру».
Ансельм розгублено подивився на мене.
Не дивно в літописах і хроніках нічого не сказано про короля Пендру. Та все ж таки в девізі було щось знайоме. Пендра-Гену
Пендра-гену
Пендрагон! видихнув я і вражено подивився на господаря. Ви Ви нащадки Пендрагонів?
Що? Сеньйоре Гуго, ви нащадок короля Артура? від подиву Ансельм геть-чисто забув, що наш господар для нього не «сеньйор», а «син». Схоже, це потішило старого.
Так, святі отці. Ми останні з Пендрагонів. Тільки, отче Ансельме, не думайте, що споріднення з Артуром робить нам честь. У нашому роду не люблять цього бастарда, цього Ведмедя-Волопаса
Поки Ансельм намагався отямитися, я зміг оцінити гру слів. Справді, Ведмідь, а заразом і Волопас . Дивно, що це нікому не спадало на думку. Хоча, чого дивуватися? Артур! Великий Артур!
Але Сеньйоре Сину мій бідолаха Ансельм зовсім розгубився. Король Артур найкращий лицар світу! Він створив Круглий Стіл. Він взірець для кожного дворянина
Сеньйор Гуго з усмішкою дивився на схвильованого італійця. Час було прийти на допомогу.
Брате Ансельме! Ви, звісно ж, маєте рацію. Той Артур, про якого ходять легенди, справді взірець для кожного лицаря.
Я перевів погляд на господаря. Настав час натякнути, що й цим нас не здивуєш. А якщо й здивуєш то не надмірно.
Проте, високоповажний сеньйор дЕконсбеф має на увазі, напевне, інші перекази. Згадайте, сину мій! Артур незаконний син короля Утера.
Якщо він взагалі був його сином, кивнув господар. Звичайний розбійник, що замолоду насправді пас корів. Тільки й було в нього, що сила й підступність. І його так званий Круглий Стіл лише глузування з Ордену Лоґрів.
Отут уже і я перетворився на слух. Лоґри!
Звісно ж! Утер і Артур правили лоґрами.
Ваша правда, святі отці. Переказів про лоґрів багато, й вони різні. У нашому роду розповідали так. Лоґри прийшли з-за моря дуже багато століть тому. Колись вони правили землею, яку поглинуло море. їхні нащадки були владиками заходу тих країн, якими пізніше володів імператор Карл. До часів Утера панування лоґрів послабшало, вони правили тільки Бретанню та частиною Англії. Але Утер загинув, а Артур, котрий назвався його сином, перебив законну династію. Та йому була недосяжна мудрість лоґрів. Недарма він шукав Грааль. Шукав і не знайшов
Я згадав хрест Святого Грааля на гербі. Он воно як!
Грааль зберігали справжні нащадки Великого Владики Пендру Анфортас і його сини. Артурові там не було чого робити. Він зібрав усіляких розбійників і спробував наслідувати лоґрських королів. Як ви памятаєте, скінчилося це погано. Артур загинув, але чвари погубили лоґрів. У Англії почали правити сакси, а Бретань розпалася на дрібні феоди. Зараз лоґрів майже не залишилося
Сімейний переказ виявився не таким уже й далеким від того, що написано в хроніках. Згадалося дещо з прочитаного.
У найбільш ранніх британських літописах ніде не сказано, що Артур був королем. Крім того, він постійно сварився із Церквою.
От бачите! дЕконсбеф посміхнувся. Втім, я надто відволікаюся, святі отці. Ви прийшли сюди в справі
Ми з Ансельмом перезирнулися. Сеньйор Гуго найменше скидався на стариганя, який позбувся розуму. Розмову про лоґрів було заведено не просто так.
Отже, ви розслідуєте дивні події в Артигаті. Це могло б видатися кумедним відьмині підступи! Та, на жаль, через дикі марновірства вже загинули люди Я розповім, що знаю.
Старий на мить заплющив очі, і його обличчя здалося мені неживим, зліпленим з жовтого воску. Раптом воно нагадало щось знайоме, вже бачене. Але я ніяк не міг згадати що
Багато років тому наша родина жила далеко звідси в Бретані. У нас у замку служив конюхом наш серв Жеак Дагарр. Ви напевно вже здогадалися батько того, котрого зараз називають де Гарром. Його предки багато поколінь служили нам і в Бретані, і на Луарі, і в Еконсбефі. Якось у селі, що було неподалік від замку, сталася страшна подія вілани вбили одну жінку. Її вважали відьмою нехай простить Господь цих темних мужиків! У неї залишилася дочка, і ми взяли її до замку, щоб бідолаха не пропала
Удова де Піо! вигукнув я.
Ви здогадалися. Так, пізніше вона вийшла заміж за