Ти, брате Петре, не думати, Ансельм зачерпнув юшку, скуштував і гмикнув. Могло бути й гірше Ти, брате Петре, йди дрова рубати. Щоб більше не спізнюватися.
Брате Ансельме, не позбавляйте себе задоволення, заперечив я. Дровами займетеся самі, а брат Петро зараз прочитає нам «Вірую» вголос і без помилок.
Нормандець зітхнув і скорився. Втім, «Вірую» він знав тепер твердо, й незабаром ми щодуху працювали ложками. Та, дивна річ, Пєр майже не їв і взагалі вигляд мав якийсь дивний. Нарешті, коли в казанку залишалася ще половина, він відклав ложку вбік.
Брате Петре, щось сталося? стривожився я.
Ну нормандець почухав потилицю. Я ходив Я розмовляв
Басконською, не втримався Ансельм.
Та по-всякому Слухати Вони мені спочатку не вірити не
вірили. Боялися. Вони чужинців бояться. Але я про село з ними говорити, про овець говорити
Ансельм гмикнув, а я схвально кивнув.
Звісно, хитрість брата Петра в рогожі, але теж нічого.
Вони Жанну шкодувати. Хлопя шкодувати. Де Пуаньяка лаяти. Сильно лаяти. Він винуватий, вважати.
Брате Петре! не витримав я. Уважніше!
Вони вважають його винуватим, зосередився він. Удову Піо не дуже лають. Я був, де її дім стояти.
Ми з Ансельмом теж ходили на попелище. Борці з поганню спалили не лише будинок, але й усі двірські будівлі, й навіть паркан. У центрі величезної чорної плями височів грубо збитий хрест.
Демона бояться. Вони його бачити бачили. Такого, як ми бачили. У горах ходить. У лісі ходить. Біля села ходить.
Давно? поцікавився Ансельм.
Пєр замислився:
Я запитувати. Відповідати так: давно демони тут жили собі. Потім зникли. А років двадцять Ні, більше У той рік, коли велика сарана бути, він знову зявився. Спершу маленький. Потім вирости
Уперше чую, щоб демони росли, Ансельм здивовано похитав головою. Хоча, повинні ж вони колись бути, кгм, демонятами?
Важко сказати, чи говорив він серйозно.
Мене зацікавило інше.
Сарана Чекайте! Ми тоді були в Аскалоні, до нас приїхав один священик з Кастилії Двадцять два роки тому!
Ого! Ансельм теж збагнув. У той рік, коли до Артигата приїхав Санксі де Гарр і
І дЕконсбеф. Напевне, панотець нашого знайомого, одержав Памє в ленне володіння тоді ж, закінчив я. Отже, одного й того самого року в окрузі зявляються селянин з Басконії, сеньйор і демон
Малолітній демон, уточнив італієць. Який ріс-ріс, виріс і почав бешкетувати.
Я відклав ложку їсти перехотілося. Брат Петро, сам того не бажаючи, схопив головне.
Слідство, так само, як і зниклий брат Умберто, припустилося тієї самої помилки вело розслідування від зникнення Жанни де Гарр.
А ця історія почалася значно раніше із приїзду до Артигата її батька. А може, навіть ще раніше. Удова де Піо заявила, що багато років служила дЕконсбефу. Де? Коли? У будь-якому разі, не тут.
Отче Гільйоме!
Я відірвався від роздумів і подивився на Пєра не без подиву настільки в нормандця був незвичайний вигляд.
Отче Гільйоме, нам треба виходити Нам треба поговорити.
Його обличчя сіпнулося, і я раптом зрозумів, що Пєр мені підморгує. Точніше, намагається. Багато ж чого мало б статися, щоб Пєр почав підморгувати! Тому я не став сперечатися, і ми з нормандцем вийшли на двір.
Там було темно ніч у цих місцях настає швидко. Пєр озирнувся, потім ще раз і поманив мене до хліва.
Я ходити зашепотів він. Я гуляти Я вівці дивитися Я в ліс заходити, де люди демона
Бачили, поквапливо вставив я. Бачили, брате Петре.
Бачили. І там я зустріти Зустрів
Демона? цьому б я не надто здивувався, але нормандець помотав головою й показав на двері хліва.
Він що, там?
Пєр не встиг відповісти. Старі розсохлі двері зарипіли, й із темряви зявився хтось дуже знайомий у плащі до пят і насунутому на вухо капелюсі.
Добрий вечір, отче Гільйоме! Анжела всміхнулася й співчутливо подивилася на Пєра, котрий поквапився опустити очі долу. Отець Петро, напевно, волів би зустріти нашого нічного знайомого.
Тепер ви не брат Октавій, констатував я.
Так. І цей плащ разом із капелюхом я теж, на жаль, украла, але в опудала, що трохи помякшує мою провину.
Це я вкрав, зітхнувши, зізнався нормандець. Брат Октавій Тобто юниця Анжела
Була без плаща, бадьоро закінчила дівчина. На мені було трико, у якому я й утекла. Отче Гільйоме, я переночую тут у хліві?
Я приносити юниці Анжелі юшку, заявив Пєр. Я їй залишати
Ось чим пояснюється відсутність апетиту в парубка!
Брате Петре! зітхнув я. По-перше, не піднімайте своїх грішних очей від черевиків. По-друге, ходіть-но в дім. По-третє, не спіткніться. Боюся, перед сном вам доведеться добряче вивчити «Світильник».
Я простежив за тим, як пригнічений нормандець чимчикує по книгу Гонорія Августодунського, котра так припала йому до смаку, та повернувся до Анжели.
Дочко моя
У мене не було іншої ради, отче Гільйоме, цього разу в її голосі не було й тіні сміху. Там, куди я прийшла, мене зустріли погано. Дуже погано В мене немає жодного мідяка, я не дуже знаю ці місця. Ви одного разу вже допомогли мені
Я задумався. Схоже, дочка Тіно Жонглера вважає мене дуже добрим. Дуже добрим і не дуже розумним.