Браття! радісно заволав він, підводячись. Святий Бенедикт і Свята Діва Марія почули нас!
Ансельм коротко розсміявся.
Ось хто істинно віруючий, отче Гільйоме! Дякуємо, брате Петре! Твої молитви й хрест отця Гільйома
Злякатися я Пєр зітхнув, але потім усміхнувся. Але згадав, що коли сім разів прочитати «Радій», то будь-який демон, цеє, поринути
Анжела повірила в звіра, мої хлопці в демона. Але я вже знав, те, що мало не вбило нас, не демон. Не звір і не демон. І не людина
Амінь, я приліг на траву, накинувши на голову каптура. А тепер, брате Петре, прочитайте молитву й спати. Ви, брате Ансельме, чергуєте, потім розбудите мене.
Я вже засинав, коли до мене нечутно підсів італієць. Якусь мить він мовчав, не наважуючись заговорити.
Ви щось хочете запитати, брате Ансельме? підбадьорив я.
Багато чого. Наприклад, чому ви мені більше не говорите «ти»?
Дивно, я цього не помітив. Залишалося відбутися жартом:
Брате мій! Позаяк ви тепер стали наставником, навчаючи славного брата Петра латини, то й звертаюся до вас відповідно Що тебе мучить, брате мій?
Отче Гільйоме Ансельм зітхнув, якщо хтось Якщо я страшно згрішив. Мені мені ще можна врятуватися? Мені обіцяли, що коли я піду з миру, Христос мені простить. Мені відпустив гріхи Його Святість
Ви думаєте, брате мій, що цей демон приходив по вас?
Так. Я небезпечний
супутник, отче Гільйоме. Але я думав Папа обіцяв мені
Я не знав, що відповісти. Пояснити хлопцеві, що до нас навідався не посланець пекла, а щось цілком земне, хоча й небезпечне?
Але тварюка злякалася хреста Не допоможе демон брата Ансельма в його душі. Що міг зробити цей хлопчина?
Не дочекавшись відповіді, Ансельм тихо відійшов і присів біля вогню. Майже відразу ж почувся шурхіт поруч зі мною опинився Пєр.
Отче Гільйоме достойний нормандець явно перебував у нерішучості. Отче Гільйоме, мені ввижатися почало
Перехрестіться, порадив я. І півдюжини «Вірую».
Читав, почулося важке зітхання. Однак ввижається. Нібито брат Октавій перетворився на якусь юницю
Та бути такого не може! пробурмотів я, знову накидаючи каптура. Ще дюжину «Радій» тільки без помилок. І тричі «Отче наш».
Уночі мені знову наснився сірий пісок, порожній покинутий табір і темні вершники, що віддалялися до близького обрію. Я біжу за ними, але знаю не наздогнати. Я знесилений, падаю, у ніздрі забиваються холодні вологі піщинки. Здаля долинає регіт, і знайомий голос атабека Імадеддіна звучить поблажливо, з легким презирством:
Куди біжиш, старий? Ти змарнував час, Андре де Ту! Молися своєму Ісі й чекай!
Смерті? я озираюся, та навколо порожньо. Голос звучить немов нізвідки, хоча кожне слово чується ясно й чітко.
Смерті? Та хіба ж ти живеш? Хіба так повинен жити воїн? Чому ти не вмер від моєї руки?
Ти занадто впевнений у собі, атабеку! в душі прокидається давня гордість. Скажи, плече дотепер ниє до негоди?
Знову регіт:
Ниє! Але ти не вбив мене, а я тебе. Тепер тобі немає куди втікати. Чекай! Білий Лицар прийде
Уранці, в променях яскравого літнього сонця, галявина здалася затишною і спокійною. Молитви брата Петра допомогли знову Анжела зникла. Вона пішла на світанку, коли нормандець, котрий чергував біля погаслого багаття, ненадовго задрімав.
АВЕНТЮРА ТРЕТЯ ПРО ЩО ВІЩАВ ДЗВІН В АРТИГАТІ
I
Я чувати чути, що в них удень цеє Пєр наморщив чоло, пригадуючи потрібне слово, сієстум.
Сієста, Ансельм ще раз окинув поглядом закриті віконницями вікна. Це кастильське слово, брате Петре. Боюся, монсеньйора ми не побачимо.
Ну, це ми ще подивитися подивимося! Пєр зітхнувши підняв «ґирлиґу». Агов, люди добрі, відчиніть!
Я не встиг втрутитися від першого ж удару двері тріснули. Усередині почулися збуджені голоси, кроки, нарешті, зарипів засув.
Чого треба? голос був сердитим і водночас переляканим.
Сієста скінчилася, резюмував Ансельм.
Ми, смиренні брати-бенедиктинці, почав я. Нам потрібно побачити монсеньйора
У відповідь почулася пишномовна фраза басконською, в якій згадувалися зламані двері й багато іншого, що зазвичай у домівці єпископа не вимовляють. Важка стулка грюкнула.
Легше! встиг вигукнути я, перш ніж Пєрова «ґирлиґа» урізалася в двері.
Цього разу відчинили миттю. На порозі стояли двоє дебелий пикатий парубок, імовірно, воротар, і невисокий огрядний чоловічок у темній рясі.
Ми смиренні брати знову почав я.
Пройдіть на заднє подвіря, чоловічок увесь кипів від обурення, але споглядання «ґирлиґи», схоже, змушувало його стримуватися. Вас нагодують. Можете переночувати в хліві.
Щиро дякуємо, відповідав я. Особливо за хлів. Але нам треба поговорити з монсеньйором Арно де Лозом.
Забирайтеся геть! чоловічок кинув оком на похмурого нормандця й додав трохи ввічливіше:
Його Преосвященства немає вдома. Він виїхав до Фуа.
Ми з Ансельмом перезирнулися.
Про щось таке я здогадувався Арно де Лоз явно не налаштований розмовляти з нами.
Я Жеанар де Юр, вікарій Його Преосвященства, чоловічок похитав головою. Тільки те, що ви прийшли здаля, може вибачити таку поведінку.
Ага! Пєр, після певних зусиль, нарешті згадав, де він чув імя вікарія. «Ґирлиґа» погрозливо гойднулася. Жеанар де Юр зблід.