Певно, поки я милувався сходом сонця, посланець капітана розбудив Летицію.
З усіх крил я кинувся у готель і виявив, що моя підопічна спить міцним сном. Ніхто по неї не приходив!
Я кинувся будити її, для чого довелося скористатися дзьобом.
Вона ще кліпала очима, а я вже приніс їй перуку, кинув на ліжко колоти й красномовно всівся на підвіконня.
Не марнуй час, золотце моє! У порт! Швидше!
Минула хвилина, а то й дві, перш ніж Летиція перестала мене лаяти і замислилася.
Ти нічого робиш просто так, мій віщий пташе, сказала вона, підвівшись. Я маю вдягтися й кудись іти?
Нарешті! До чого ж тупі й нетямущі навіть найкмітливіші з людей!
Ти маєш рацію! Вже світанок, мені не можна гаяти час. Перш за все, треба зясувати у капітана, коли він все ж розраховує вирушити у дорогу. Потім візьмуся до пошуків лікаря.
Хай так. Лишень швидше, швидше!
Ми вирушили на пірс. Я весь час летів попереду, спонукуючи Летицію пришвидшити крок. Якоїсь миті до мене в душу закрався сумнів. Що я роблю? Навіщо? Чи не вручаюсь я в течію карми? Чи не краще, коли фрегат вийде в море без нас? Та якби я не вчинив так, як я вчинив, це, либонь, було б зрадою щодо моєї вихованки. Це по-перше. А по-друге, змінити течію карми абсолютно неможливо.
На набережній дівчинка сама побачила, що «Ластівка» готується віддати швартові. Всі матроси стояли біля борту, на березі зібралися проводжаючі. Хтось кричав, хтось сміявся, хтось плакав.
Мерзотник! ахнула Летиція.
Вона притислася крізь натовп, стрибнула просто на фальшборт і скочила на палубу.
Отакої, лікарю! сказав тесля Тхір, котрого ми напередодні оглядали першим. А ми думали, ви даєте хропака у каюті. Он воно як, ледь без вас не пішли.
Не слухаючи його, Летиція кинулася на квартердек.
Я вимагаю пояснень! кинула вона в обличчя Дезессару. Ви сказали, що не відпливете без штурмана!
Нам пощастило, промимрив брехло, відводячи очі. Штурман знайшовся
І показав на причал. Там стояв рудий ірландець Логан, цілуючи й обіймаючи якусь жінку з відстовбурченим животом.
Але ви обіцяли послати по мене!
Капітан взяв її за лікоть, відвів убік і дуже тихо сказав:
Послухайтеся доброї поради, мадемуазель. Вам не треба з нами пливти.
Вона зайшлася від обурення. Не вступаючи в суперечку, процідила:
Дайте мені матроса. Треба принести з готелю мої речі й книги. Без мене «Ластівка» не піде!
Обличчя Дезессара скривилося.
Що ж, нарікайте на себе. Я хотів як краще. Самі будете винні
Летиція вже відвернулася і не чула цих дивних слів. Не бачила вона й незрозумілого виразу, що майнув на кирпатій фізіономії капітана.
А мною зненацька заволоділо передчуття якоїсь невідомої, але невідворотної небезпеки. Цей інстинкт мене ніколи не зраджував. Не раз він рятував мені життя. Невже я скоїв жахливу помилку? Хай буде проклята моя любов до сходу сонця!
Розділ восьмий Відпливаємо
Ми вирушили з відпливом. Лавіруючи між гострими скелями, котрими обтикана підступна бухта Сен-Мало, «Ластівка» швидко вийшла на морський простір і побігла до мису Фрехель під вельми свіжим ост-остом-нордом. Цей вітер, як відомо, немилосердний до новачків. Майже одразу Летицію почало нудити.
Корабель перестрибував зі хвилі на хвилю, зариваючись то носом, то кормою; течія, завжди сильна у цих водах, додавала напористої бортової хитавиці. Таких старих моряків, як я, подібна пустотлива бовтанка тільки бадьорить. Матроси фрегата весело бігали палубою, чіпко видиралися вантовими щаблями, притьмом злітали донизу тросами. Перший день плавання для гарного екіпажу подібний до склянки пекучого рому. Всі, крім лікаря, почувалися пречудово. Навіть капелан, який теж уперше вийшов у море, поводився по-молодецькому. Це був старий і геть сивий, але зовсім не трухлявий францисканець, на обличчі якого я одразу прочитав нанесені життям ієрогліфи «твердість» і «доброта» вельми рідкісне і через це особливо цінне поєднання. Мене здибувало, що монах не звертав аніякої увагу на свою паству. Перед відплиттям він стояв на шкафуті, дивлячись на місто І вклоняючись йому. Коли ж ми віддали кінці, священик перемістився на бак, до самого бушприта, відкинув каптур, опустився навколішки і заходився благословляти море. Я підлетів подивитися на старого. Обличчя його спочатку було блідим, та швидко стало рожевим. Губи ворушилися, промовляючи молитву. Так провів він кілька годин, весь став мокрим від бризок, однак, судячи з вигляду, аніскілечки не страждав від холоду й хитавиці.
Зате дівчинці ставало все гірше ще й через те, що до фізичних страждань додавалися моральні. Коли тобі погано, це півбіди. Зовсім біда, коли погано тільки тобі, а все оточення радіє життю.
На палубі Летиція пробула недовго. Вона ледве трималася на ногах, не могла зробити й кроку, не вхопившись за снасті, а коли корабель заривався у водну яму і через бак перекочувалася спінена вода, дівчинка мружила очі від страху. Їй, певно, здавалося, що ми ось-ось перекинемося.
До фок-щогли була прибудована кошара для тварин, якими команда харчуватиметься упродовж плавання. Зазвичай худобу й курей розташовують у трюмі, проте на «Ластівці» хлів і курник розташували прямо на палубі. Між іншим, правильно. Виглядає це, звісно, не надто войовниче. Зате свіже повітря прекрасний засіб від пошесті. Одначе несамовите мукання, жалібне бекання та істеричне квоктання погано впливали на страждальця-«лікаря».