Коли я спробував підбадьорити мою вихованку напученнями, вона гірко сказала:
Я помираю, а ти смієшся? Безсердечна!
Несправедливий докір змінився утробним гарчанням горопашну знудило.
Врешті-решт вона зробила найгіршу помилку, яку тільки здатен скоїти новачок: пішла зі свіжого повітря вниз.
Майже весь простір нижньої палуби займав кубрик. Не зайняті на вахті матроси, як ведеться під час сильної хитавиці, причепили до стелі свої бранлі, які ще називають «люлі», й завалилися спати. Видовище це для непризвичаєного ока дивне: повстяні гамаки розхитуються, наче груші на дереві від сильного вітру Звідусіль долинає сопіння і хропіння, хтось муркоче пісеньку, хтось розводить теревені, тут і там затишно блимають вогники люльок. Запахи кубрика я вам змальовувати не буду. Скажу лишень, що звикнути до ник нелегко навіть папузі, хоч нюх не належить до числа моїх forte.
Каютку, відведену на кораблі для двох представників милосердя, я вже змальовував. Напередодні відплиття всі предмети, у передчутті хитавиці, були надійно принайтовані, тобто закріплені за допомогою спеціальних мотузок: лікарська скриня, ящик для взуття, лампа, скринька з письмовим приладдям, відхоже відро і все інше. Найдивовижніше виглядав святий Андрій, хрест-навхрест обвязаний конопляними мотузками, щоб не розхитувався на переборці.
Дівчинка зі стогоном впала на тверде ложе, й почалася нова мука. Від бічної хвилі Летиція стукалася головою об борти, від кільової правим ліктем об чавунну каронаду, а лівим об деревяну стінку.
Господи, спаси! заблагала моя вихованка. Якщо так буде весь час, я помру!
Допомогти я їй нічим не міг. Лишень час покаже, чи спроможуться її дух і тілесна оболонка подолати морську хворобу. Приблизно одна людина з дюжини так і не перемагає цю недугу. Я знав кілька випадків, коли під час тривалого переходу люди божеволіли від постійної нудоти й кидалися за борт.
Якби я не був агностиком, то прочитав би молитву за швидке звільнення моєї підопічної від слабкості. Втім, я все одно це зробив. Як говорив Учитель, «від заклинань гірше не буде».
Всю решту дня я просидів на своєму улюбленому місці,
на марсі. Дивився згори на сіро-зелений простір Ла-Маншу, поцяткований білими гребінцями, і по черзі читав мантри з молитвами всіма відомими мені мовами.
Увечері я злетів униз, знову зазирнув до каюти. Замість дверей там був клапоть парусини, тому потрапити всередину мені було неважко.
Вогник лампи ритмічно коливався, забарвлюючи низьку стелю у червонуватий колір. На верхній койці мирно спав монах цьому хитавиця була байдужа. Але спала й Летиція. Прекрасний знак! Дихання її було рівним, на ледь відкритих устах застигла легка посмішка. Я подякував Будді, Йсусу, Діві Марії і всім іншим небесним покровителям. Вранці моя дівчинка прокинеться здоровою!
Загасивши лампу помахом крила, я сів на подушку і теж заснув. Морське повітря і гарна хвиля для мене найкраще снодійне.
Наскільки я знаю з розповідей та читання книг, люди можуть бачити уві сні різні речі. Інколи зовсім не звязані з людським буттям. Мені ж завжди сняться тільки птахи, хоч велінням долі я від самого народження далекий від світу мені подібних. Якщо я хворію чи засмучений, на мене нападає зграя чорних круків. Якщо все добре, маряться райські птахи. Якщо ні те, ні се горобці та сизі голуби.
Першої ночі плавання на фрегаті «ЛІрондель» мені снилися солодкоголосі соловї, які співали все голосніше й голосніше, так що врешті я прокинувся.
Замружився від сонячного променя, що пробився крізь щілину гарматного порту. Відчував аромат волосся моєї Летиції. Вона, здається, теж недавно прокинулася і з подивом озиралася навкруг.
Корабель легенько погойдувало на плавних хвилях. Серед мирного порипування і сплескування моря чутно було чистий, дзвінкий голос. Саме його уві сні я сприйняв за соловїний.
Мене вразило, що пісня долинає не з боку парусинової завіси, де розташований кубрик, а ззовні, з боку моря.
Це спантеличило й Летицію.
Вона підвелася, відкрила порт й скрикнула від несподіванки.
З того боку в люльці висів юнга і фарбував борт.
Моє шанування, метре Епін! привітався він. Прощу вибачити, коли потурбував. Боцман звелів зафарбувати ляди гарматних портів.
Звичне хитрування корсарів: вдати з себе неозброєне купецьке судно, щоб можна було ближче дістатися до здобичі. Порти, за військово-морською традицією, зазвичай білять, але якщо їх зафарбувати чорним, у колір борту, віддалік здаватиметься, ніби на кораблі немає гармат.
Доброго ранку, Черепашко, привітала юнгу Летиція (розумничка, запам'ятала ім'я, хоч бачила хлопця тільки один раз, під час огляду). Співай, співай. Ти мені не заважаєш.
Вона зачинила порт і стала перевдягатися, бо капелана саме в каюті не було.
Юнга знову затягнув свою пісню. У наступні дні нам довелося чути її ще багато разів, хоч і не завжди у такому приємному виконанні.
На кожному достойному кораблі обовязково є власна пісня, в якій часто обігрується імя судна. Екіпаж фрегата «ЛІрондель» обожнював баладу про швидкокрилу ластівку, яка вештається цілісінький день у своїх пташиних справах, а над нею високо-високо кружляє сокіл. Скромна пташка милується цим принцом неба, займаючись повсякденними турботами, і мріє про нездійсненне.