Летиція так і зробила. Однією тремтячою рукою підняла страдникові голову, а в другу взяла склянку.
Татусь Пом сіпнув кадиком, похлинувся, та все ж проковтнув.
Благословенна Пресвята Діва! вигукнув Доган, і на його очах зявилися сльози. Рідкісна сердечність для моряка!
Тим часом прийшов капітан «Ластівки», по якого збігав хтось із відвідувачів.
Дезессар похмуро скоса поглянув на Летицію, навіть не кивнувши їй. Протягом медичного огляду він один раз зазирнув до кают-компанії, з хвилину витріщався на «Люсьєна Епіна» і так само мовчки пішов. Нічого він не сказав, лікареві і тепер. Подивився на непритомного штурмана; який важко дихав, і зняв капелюха не на знак скорботи, а щоб почухати потилицю.
Допився, старий телепень! Несіть його додому. Просто на столі, та й плюнув на підлогу.
Летиція запитала:
Ми на світанку відпливаємо, добродію?
Він, не дивлячись на неї, буркнув:
Без штурмана? Нічого й думати.
А коли?
Її обличчя засяяло. Дівчинка раділа з відстрочки, яка б падала їй можливість хоч якось поповнити свої медичні знання.
Щойно віднайду заміну. Але вже точно не завтра. Ви де зупинилися молодий чоловіче?
Капітан, як і перше, уникав погляду на неї.
У «Вартовій собаці».
Я дам вам знати, коли в мене буде штурман Нумо, хлопці, взялися! Я покажу дорогу.
Ми вийшли за сумною процесією, але звернули в інший бік.
Ох, Кларо, схлипуючи, скаржилася мені Летиція. Ця жахлива подія напоумила мене! Я не маю права прикидатися лікарем! Нещасний добряга ледь не вмер у мене на очах, а я не знала, що треба робити. Ти памятаєш огляд? Ці брутальні люди довірливо предявляли мені свої тіла, пошарпані морями і гріхами. Памятаєш, дехто радів, що на кораблі тепер буде свій лікар. Вони сподіваються і розраховують на мене Ох, що ж мені робити?
Вона йшла і плакала, добре, що вулиці були темними, а на вулиці нам зустрічалися самі пяні.
Спати Летиція так і не лягла. Тинялася тісною кімнатою, наштовхуючись то на стіл, то на ліжко, і все бурмотіла.
Я сидів на спинці стільця, співчутливо кивав. Дівчинці треба було вибалакатися, а нетямущому папузі виливати душу набагато простіше, ніж чужій людині.
Врешті-решт я навіть удостоївся похвали.
Люба моя Кларочко, ти чудова співрозмовниця. Жодного разу не перебила, з втомленою посмішкою сказала Летиція, коли темрява за вікном почала сіріти. Знаєш, що я зроблю? Я найму на «Ластівку» справжнього лікаря. Серед лікарів багато добросердних і порядних людей, адже їхнє ремесло належить до розряду найбільш благородних. Запропоную подвійну чи потрійну супроти звичної платню і доручу викупити батька. А якщо не знайду годящого лікаря, поговорю про те саме з корабельним священиком. Судячи з того, що він іде в плавання без платні, це має бути безкорислива людина, істинний служитель Божий. Що ти про це думаєш?
Я скептично опустив голову.
За життя не зустрічав лікаря, який не був би безсердечним пройдисвітом. Така вже це професія вона робить людину нечутливою до чужих страждань. Про священиків і ченців я теж не надто доброї думки. Здебільшого це або бузувіри, або нероби, а якщо й трапляється межи ними чиста душа, то прижитися в такому середовищі їй важко.
І не сперечайся, ідея чудова! заявила Летиція. Вранці за це візьмуся.
Прийнявши рішення, вона лягла й одразу заснула. Бідна дівчинка страшенно втомилася і тілесно, і морально.
А мені не. спалося. Я сидів і дивився на її змарніле личко. З коротко підстриженим волоссям воно стало таким беззахисним!
Дай Боже, щоб моїй вихованці пощастило знайти достойну людину, яка зможе вирушити замість неї в Сале. Та внутрішній голос підказував: цього не буде; на самотню хоробру дівчинку чекають великі випробування. Від карми не втечеш, думав я, зітхаючи.
Коли небо стало рожевим, я відчинив вікно й полетів над дахами. З юності люблю зустрічати схід сонця. Народження нового дня найбільш прекрасна і хвилююча мить у вічному коловороті життя. Бувало, всі ми, Вчитель і його різномасті учні, щоранку сідали біля води, на краю нашого блаженного острова, і дивилися, як зі сходу на захід задкує Чорнота, відступаючи перед неухильним поступом Світла, і Найпрекрасніший за все схід сонця над морем. Я сів на башту
фортеці і завмер, охоплений благоговійним трепетом.
На воду лягла широка переливчаста смуга, і місто Сен-Мало все заіскрилося, начебто від доторку чарівної палички. Засяяли шпилі, дахи, флюгери. На вершечках щогл по залізних бугелях і мідних скріпах пробігли червонясті спалахи. День обіцявся бути погідним.
Я почав дивитися в бік порту, щоб розгледіти між інших кораблів нашу «Ластівку» і побачив її майже одразу.
Приплив дозволив суднам пришвартуватися прямо біля набережної. Багато капітанів скористалися цим для вивантаження і завантаження, так що метушні й суєти на пірсі було достатньо. Та лиш на одному кораблі були підняті прапори, як це роблять перед самим відплиттям. Це була «Ластівка».
Бретонський штандарт з горностаєм тріпотів на верхівці грот-щогли. Королівські лілеї майоріли на кормі. Я підлетів ближче, побачив на містку Дезессара, котрий керував завантаженням діжок з ромом. Ром найостанніше, що зазвичай вантажать на корабель. Ця пересторога потрібна, щоб вахтові у порту не повпивалися від неробства. «ЛІрондель» відпливає? Як це?